Як вивести плодоовочеву галузь з тіні та залучити до бюджету додаткові мільярди гривень
В Україні 85% плодоовочевого виробництва — це тінь і морок, з яких ніхто не хоче вибиратися, щороку втрачаючи і податки, і час для розвитку.
7 млрд грн додаткових доходів для бюджету шляхом зниження податків? Тільки з однієї маленької плодоовочевої галузі? Це реально! Та Україна залишається єдиною країною Європи, яка не хоче буквально підняти ці гроші з підлоги, пише у своїй статті для видання “Дзеркало тижня” економіст інвестиційного департаменту Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) Андрій Ярмак.
“Поясню на простих цифрах. Згідно з нашими дуже консервативними оцінками, плодоовочева галузь України генерує приблизно 60 млрд грн виручки для виробників у сільській місцевості (може бути навіть на 20% більше), з яких юридичні особи всіх форм забезпечують приблизно 8,5 млрд грн, тобто близько 15%. Відповідно, лише 15% продукції проходить через систему оподаткування, а 85%, або понад 50 млрд грн, — це “тінь”, або готівка, або звичайний кеш.
Уявляю, що фіскали після цих слів одразу відчують запах крові, але розчарую, — витискати з цього кешу будь-які податки не вийде. Бо цей “бізнес” і так ледь жевріє, а непродумані рішення влади під час карантину взагалі ледве не добили його. А це все ж таки понад 50 млрд грн коштів для жителів села. У перерахунку на одного сільського жителя — майже 4 тис. грн доходу на рік, і це якраз те, за рахунок чого наше село живе і виживає”, – нагадує економіст.
“А чи можна зробити так, щоб люди самі захотіли з цих коштів платити податки, а база оподаткування зростала? Звичайно, і це вже зробили всі без винятку країни Європи, крім України.
Україна, маючи в 73 рази більшу площу сільськогосподарської землі, експортує менше плодоовочевої продукції, ніж маленька Молдова. Бо в Молдові діють нормальні, логічні, прозорі, прості і зручні правила для учасників ринку.
Аналогічні правила діють у Польщі та багатьох інших країнах. І ці правила дають змогу бізнесу розвиватися, а державі — отримувати податкові надходження, не витрачаючи значних коштів на їх адміністрування.
В Україні система є надзвичайно незручною для всіх учасників плодоовочевого ринку, гальмує розвиток галузі, стимулює імпорт і стримує експорт, стабільно погіршує рівень життя на селі та приносить нульові доходи бюджету. Поясню на простих і зрозумілих прикладах.
Наші переробники відчувають себе злочинцями, закуповуючи будь-які овочі чи фрукти у населення. Адже бабуся, що принесла пару відер яблук на закупівельний пункт для подальшої переробки і отримала за них 20 грн, зараз має надати купу довідок”, – вважає Андрій Ярмак.
“Якщо їх не буде чи щось там із ними не в порядку, то виробник повинен сплатити 18% податку на доходи фізосіб і 1,5% військового збору. До речі, якщо переробник виробленої продукції не експортує, то ще й 20% ПДВ з кінцевого продукту, адже списати нічого. Та й бабуся може втратити пільги внаслідок такої сумнівної операції.
Звичайно, збирати довідки та перевіряти їх заради 20 грн ніхто не буде. І ніхто цього й не робить. Адже в моєму прикладі я ще й завищив виручку від двох відер яблук. Але в такий спосіб в Україні збирається дуже багато сировини для переробки.
Наскільки важливі бабусі для нашої переробки? За оцінками Української плодоовочевої асоціації та спеціалізованого аналітичного проєкту “АПК-Інформ: овочі та фрукти”, 100% усіх дикорослих ягід (а це основна виручка від експорту ягід з України), приблизно 70% усіх культурних ягід і трохи більше половини всіх фруктів надходять від таких “бабусь”, тобто від фізичних осіб, які не є СПД.
Звичайно, ці обсяги потім легалізуються через СПД, але то вже інша історія, де і держава, і постачальник, і покупець — усі програють”, – зазначає експерт.
“Однак переробка — це лише невелика частка плодоовочевого бізнесу. Реалізація продукції для споживання в свіжому вигляді дає більші обсяги грошей для села. Але й тут виходить абсурд — картопля в супермаркетах імпортна, а українську вивозять на смітник.
Адже специфіка плодоовочевого бізнесу така, що з дуже малої площі можна отримати значні обсяги продукції та значну виручку. Тепличка в 10 соток біля будинку гарному господарю може дати до 100 тис. грн виручки. Відповідно, в ланцюжку виробництва завжди чимало малих або навіть мікровиробників.
Створити умови, щоб вони не почувалися злочинцями і могли легально постачати продукцію в цивілізовану торгівлю, означає збільшити легальний товарооборот, доходи бюджету, створити можливості для подальшого розширення виробництва, збільшити ціну для виробника та забезпечити сільську місцевість додатковими доходами без дотацій із боку держави”, – стверджує Андрій Ярмак.
“Наприклад, є виробник у селі, що продає надлишок власної картоплі. Скажімо, у нього є 500 кг картоплі на продаж із власного городу. Зараз ця картопля ніколи не потрапить в українську мережу, адже відразу за неї потрібно було б сплатити 19,5 і 20% податків. Та сама картопля поїде через перекупника на базар, де жодного з цих податків не буде сплачено.
Водночас імпорт “заходить” з імпортним митом 0%, а ПДВ, що сплачується на імпорт, фактично компенсується поверненням ПДВ виробнику в іншій країні. У імпортної продукції буде вся потрібна документація, і мережа обиратиме імпорт — це простіше.
Але при цьому шлях нашої картоплі на базар теж непростий, і там є значні втрати. На шляху до споживача у української картоплі буде, як правило, 3–4 посередники, кожен з яких візьме свій відсоток. Частина грошей залишиться також оптовим і роздрібним ринкам. І вони теж не жирують на цьому”, – додає Андрій Ярмак.
“А згадаймо горіховий бізнес. Він щорічно дає Україні приблизно 3,7 млрд грн експортної виручки і не менш як 250–300 млн грн у цінах виробника ще обертається на внутрішньому ринку. Майже всі ці горіхи зараз здають отакі умовні бабусі. Диспропорція між ціною здачі та експортною ціною є дуже високою, бо ці кошти йдуть не виробнику і не державі, а на “легалізацію” цих горіхів.
Як віршується проблема в Молдові? Фізособи можуть легально продавати сільськогосподарську продукцію без бюрократії, але з ідентифікацією здавача (паспорт і код платника податків потрібні) на суму до 460 тис. грн в еквіваленті. Це також не впливає на їхні пільги та інші податки. При реалізації на більш як 460 тис. грн потрібна довідка про походження товару (фактично довідка про наявність саду, наприклад), і далі можна продавати аж на суму до 1,8 млн грн. При цьому покупець сплачує 5% податку за рахунок постачальника і все”, – зазначив економіст.
“Інша проблема — ПДВ. У більшості країн Європи на овочі та фрукти він становить 8–12%, навіть у РФ — 10%. У нас — 20%. Чому це проблема? Бо при 20% у виробника немає шансів конкурувати з імпортом, адже там, у країні походження, ПДВ виробнику повернули. Тому ця продукція ніколи не потрапляє до організованої торгівлі, а продається лише на базарах, ятках тощо, тобто через канали, де ніхто не є платником ПДВ.
Нагадаю, що в результаті такої недолугої політики повз систему ПДВ в Україні тільки плодоовочевої продукції проходить десь на 50–55 млрд грн. Тобто при 8% ПДВ бюджет додатково отримав би до 4 млрд грн тільки від ПДВ на плодоовочевій продукції та ще близько 2,5 млрд грн податку на доходи, якби його встановили на рівні 5%. Отже, просто зараз під ногами є 6,5 млрд грн, які ми втрачаємо”, – пише Андрій Ярмак.
“А якщо подивитися на молоко? Кілька років тому ми оцінювали оборот сільських молокопродуктів через базари на рівні близько 20 млрд грн!
Та зосередимося на плодоовочевій галузі. Мені можна тут дорікнути, що 100% податків ніхто ніколи не зможе зібрати. Це правда. Але база оподаткування, яка зараз знижується, при застосуванні зручної та прозорої для всіх системи зростатиме! Тому на ці обсяги ми точно зможемо вийти. Однак це не всі умови.
Україна залишається єдиною країною регіону без нормального закону про кооперацію в сільському господарстві.
Ми вже понад чотири роки маємо прекрасний законопроєкт, він навіть пройшов перше читання, але його ніяк не проголосують у цілому.
Це дуже стримує в розвитку молочну, м’ясну та плодоовочеву галузі, де завжди високий відсоток кооперативів у країнах, де є нормальне кооперативне законодавство. В більшості країн у цих галузях питома вага кооперативів у ринку коливається від 50 до 80%. В Україні вона дорівнює нулю”, – пише економіст.
“Простий приклад. Якщо у тебе є яблуневий сад площею менш як 25–30 га, а краще 40–50 га, то будувати власне сховище із сортуванням і доробкою абсолютно недоцільно. Але без сховища яблучний бізнес працювати не може! На 40 га саду зі сховищем потрібно витратити близько 40 млн дол. І скажіть, хто із селян може це собі дозволити?!
В Україні чимало сіл, де є сто або більше виробників із яблуневим садом площею від 0,5 до 2 га. Разом вони могли б створити кооператив, побудувати сховище, найняти менеджера і продавати своє яблуко навіть удвічі дорожче, а також виходити на експорт. Зараз же така продукція продається за безцінь на переробку та на базарах, і жодних податків держава теж не отримує.
Малесенька Молдова експортує 250 тис. тонн яблук, 85 тис. тонн столового винограду та інше, бо там дуже популярні кооперативні сховища. Ми взагалі імпортуємо виноград і експортуємо в п’ять разів менше яблук”, – додає Андрій Ярмак.
“Потенціал у плодоовочевого сектору України величезний, але з кожним роком він зменшується, і вікно можливостей звужується. Адже ми втрачаємо найцінніший ресурс — наших людей. Плодоовочевий бізнес створює найбільше робочих місць з усіх інших видів агробізнесу — до 5–6 на кожен гектар (зерновий та олійний менше робочих місць створюють на тисячу гектарів).
Але зараз ми робимо все, щоб виштовхати цих людей за кордон, втрачаємо доходи бюджету та стимулюємо імпорт, продовжуючи просити допомоги у МВФ замість того, щоб просто дозволити людям легально працювати та заробляти гроші для себе і для держави.
“Село” — достатньо поставити це слово в текст, і абсолютна більшість читачів у цьому місці перегорне сторінку або проскролить пальцем на наступний матеріал. Приблизно так само працює свідомість можновладців усіх без винятку політичних груп, що були при владі в Україні.
Інакше як ще можна пояснити, що найбільша країна Європи, з найбільшими масивами сільськогосподарських земель, не забезпечила мінімальних умов для того, щоб жителі села могли не тільки створювати (без жодної копійки державних дотацій!) умови для власного життя та розвитку, а ще й радісно платити мільярди гривень податків, збільшувати експорт, поліпшувати платіжний баланс, створювати робочі місця тощо”, – наголосив фахівець.
SEEDS.org.ua за інформацією Дзеркала тижня
Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook InstagramYoutube та Підписуйтесь!