Український равлик швидкими темпами підкорює споживачів у всьому світі
Дмитро Бутенко – один з перших, хто почав займатися равликами в Україні, і зізнається, що навіть на сьогоднішній день мало хто може повторити з равликами то, що може він.
У Дмитра дві равликові ферми: одна у Вінницькій області, с. Кумановка, а друга в Київській області, с. Узин. Також, є переробний цех під Києвом. Продукцію «Еко Равлик» знають не тільки українці, але навіть арабські шейхи. Про те, з чого все починалося і як вийшло досягти успіху в цій специфічній ніші власник розповів в інтерв’ю Seeds.org.ua
Про специфіку равликового бізнесу
Равликовий бізнес – інноваційне фермерське господарство. Це сільське господарство, плюс склади, логістика. Як і в сільському господарстві, багато організаційних питань, які потрібно узгодити в різних сферах. Потрібно знати, що ти робиш, бути впевненим у цьому. Кожен крок, від незнання або через недосвідченість, несе за собою збитки. Тому, в цьому бізнесі за короткий період розібратися у всьому – просто нереально. Справа нова, специфічна і тому тільки досвідченим шляхом можна подолати якісь труднощі.
Щоб навчитися правильному веденню равликового бізнесу необхідно витратити не менше 3 років. І вчиться цьому дорого – в самих різних сенсах. Будь-то поїздки по Україні або за кордон, або ж коли вчишся на своїх помилках. Існує також варіант покупки франшизи, коли за твої гроші приїдуть все і зроблять так як повинно бути. В даному випадку власнику бізнесу залишається тільки контролювати процес і навчатися на місці.
Уже 10 років Дмитро Бутенко займається вирощуванням, виготовленням та продажем виноградних равликів, і вважає, що цей вид сільського господарства може замінити в нашому раціоні свинину, яловичину і громіздкі ферми, як пережитки минулого. На сьогоднішній день його продукцію оцінили не тільки українці, а й французи, які аплодували стоячи після дегустації продукції «Еко Равлик».
Від металу до равликів
У сегменті тих традиційних речей, якими займалися раніше, була велика конкуренція і за роки пошуку себе, коли я розбирався і розумів, що це мені не підходить, я переключався, шукав себе далі, для того, щоб мені було комфортніше, зрозуміло і контрольовано мною.
З металобазою були нюанси. По-перше, ти контролюєш тільки частину свого регіону, що далі – ти не в курсі. По-друге, були затримки з оплати з боку заводів. Також, був ризик того, що вагони можуть просто розікрасти. Тому, коли почалася криза, пішли затримки по виплаті терміном 3-4 місяці з боку цих заводів. Мною було прийнято рішення переглянути всю свою діяльність. І я на той момент відкрив магазини в Києві в районі залізничного вокзалу.
Я добре вивчав історію США 1930-х років – період, коли в країні була Велика депресія і як саме виходила Америка з цієї депресії. Відповідно, було прийнято рішення, що все-таки найбільш прибуткова ніша – продукти харчування. Починав я з кількох кіосків з реалізації кави, чаю, цукерок, печива. Великого прибутку це не приносило. Орендна ставка була високою. Плюс навпаки відкрилися ларьки з дзеркальним відображенням моєї вітрини. Я вів з ними переговори, пояснював тенденції цього бізнесу, пропонував зручні для обох сторін варіанти роботи, але люди не розуміли мене і з часом мені довелося закрити ці магазини.
Свого часу ми з групою однодумців торгували цінними паперами на Американському фондовому ринку. Але, коли трапилася фінансова криза – фондовий ринок обвалився, індекси впали, природно, ми теж постраждали. У мене були різні види діяльності, аж до того, що були точки з реалізації карток мобільного поповнення. Паралельно з роботою я навчався заочно
за фахом «Економіка і підприємство». Я багато читав книжок на цю тематику. Мені це було цікаво. І для мене було зрозуміло, що потрібно відкривати для себе якісь нові горизонти.
У сільському господарстві з дитинства
Так як влітку на канікулах я приїжджав до своїх бабусі і дідуся в Чернігівську область, можу сказати, що у мене там було прекрасне дитинство. Дідусь і бабуся працювали в радгоспі. Дідусь пас корів, готував їм їжу, бабуся доїла. Я їм допомагав. І для мене сільське господарство не ново. Це знайома стихія, тому що я, наприклад, працював і на елеваторах, і сіно складав, заготовки робив.
Чому дитинство моє було яскравим і вразливим? Тому що, у мене був табун коней, я вибирав собі молодого коня, їздив верхи, привчав до людей, до роботи. І таким чином, я близько 30 коней за своє дитяче життя навчив. В радіусі 50 км я їздив на різних конях, по різних селах, мене добре знали в цих околицях. Я люблю дуже цих тварин. А в якості бізнесу – це дуже затратно. Хочу все-таки у себе з часом завести коней, але в силу різних обставин, немає можливості сьогодні вибудувати сильну лінію по виробництву і вийти на міжнародний ринок.
Сьогодні кредити дорогі, підтримки держави немає. Якщо починаєш вкладати ресурси в сільське господарство, вони починають повертатися тільки через 7-10 років. І тому треба розуміти, що ти робиш в цьому бізнесі, до чого йдеш.
Про початок в равликовому бізнесі
Раніше, поки була металлобаза, ми придбали у Вінницькій області споруду – панський маєток 18 століття. Ні даху, ні вікон не було, все розграбовано, але сама конструкція будівлі була в хорошому стані. У ньому були навіть винні льохи, а сама будівля загальною площею 340 м2 налічувала 14 кімнат.
Відразу після покупки, ми почали вивчати історію цієї будівлі. Дізнавшись, що воно має реальну історичну цінність я прийшов до висновку, що це може бути привабливим в подальшому для туризму та цінним для України. Колись тут жив пан, який мав завод по переробці глини і піску та виробляв цеглу. З цієї цегли в Києві на Богдана Хмельницького кілька будинків побудовано, будувалися вокзали, зокрема Козятинський вокзал. Була більш нова будівля – свинарник на 350 м2, він теж був розграбований, метал вкрадений, залишився тільки каркас, але навколо нього було близько 80 га землі і я придбав цей комплекс.
Якось, в супермаркеті я взяв равлика і згадав, що точно такі ж є в мене в саду. З цього часу я почав замислюватися над вирощуванням та приготуванням равликів – вникати і розбиратися в тонкощах процесу. Чим більше я вникав, тим більше мене це манило. Я почав для себе відкривати нові знання, які мене поглинали повністю, мені стало це шалено цікаво і я зрозумів що це мені до душі і можна спробувати.
«Сировина не дозволить заробляти стільки, скільки хотілося б. Тільки товар з доданою вартістю міг дозволити збільшити і товарообіг і заробітки»
Я почав свою діяльність в равликовому бізнесі в 2008 році. У 2009-2010 рр. нас вже почали впізнавати в ресторанах. У 2012 р. ми почали писати про це в ЗМІ, щоб донести людям що це корисно і смачно. Інформація розходилася. З’являлися люди, які цікавляться равликами. Я з часом почав дізнаватися, що люди намагаються створювати подібні ферми. Ми завезли равлика з Литви, ідентифікували, почали розмножувати. Я для себе розумів, що, сировина не дозволить заробляти стільки, скільки хотілося б. Тільки товар з доданою вартістю міг дозволити збільшити і товарообіг і заробітки.
Я знаходив людей, які говорили, що в 1976-1986 рр була равликова ферма для партії – в радянські часи, равлики потрапляли на стіл тільки обраним. Я спілкувався з цими людьми, вони ділилися досвідом. При цьому я отримував глибинні знання – методом проб і помилок, і читаючи потрібну літературу.
Виноградний равлик для кожного
Цей тип равлика називається Helix pomatia. В народі – виноградний (Садовий) равлик. Відомий з 1700-1800 років, коли був в раціоні харчування у наших предків. З приходом радянської влади знищили і знання, і літературу про равлика. І ми фактично забули про нього ще на 100 років. У той час у Франції були вже невеликі равликові ферми і равлика там активно вживали в їжу. Варто сказати, що це взагалі європейське блюдо, французький тільки рецепт. Просто у Франції він виявився більш успішним ніж в інших країнах.
Сьогодні кожен дачник може собі завести невелику ферму. Сьогодні технології дозволяють це зробити, а Україна перебуває в вигідних умовах для вирощування равлика.
Своїм прикладом я показав людям, що на відносно невеликій території можна добути цінніше м’ясо і більший обсяг, ніж свинини або яловичини. Тому галузь ця розвивається.
Звичайно, це м’ясо має високу собівартість. Але вона виправдана. Щоб залишатися здоровим, потрібно їсти якісну їжу. Те, що дешево, потім відбивається не найкращим чином на здоров’ї. А на здоров’ї економити не можна.
Я свого часу привернув увагу до цієї екзотичної справи і бачу, що сьогодні зароджується ринок розведення равликів. З’явився ресурс, який замінив нам радгоспних корів, поросят, громіздкі ферми.
Равлик на фермі в Україні
Сьогодні існує близько 150 дрібних фермерських господарств на території України, які займаються саме фермерським равликом. При цьому в 2017-2018 рр. в Україну було завезено близько 780 тонн маточного поголів’я і сьогодні цей ринок почав розвиватися.
Ми формуємо українську культуру вживання равлика. Вводимо його в раціон, розповідаємо про нього людям на різноманітних фестивалях і дегустаціях.
В принципі, українців не важко привчити до равлику. Але старшим людям психологічно складніше подолати бар’єр. Втім, все це до того моменту, коли трапиться нагода вперше спробувати цю продукцію, далі все йде набагато простіше і люди до нас повертаються потім. Ось це і є показник хорошого якісного продукту, коли клієнти приходять постійно. Це додає впевненості і на сьогодні, якщо ми популярні в Україні, і нас знають, і нам довіряють, то і європейці будуть вживати нашого равлика.
«Еко Равлик» у Європі
Нашого равлика хочуть закуповувати французи, чехи, араби в Дубаї. У Ніцці арабський шейх знає про компанію «Еко Равлик». Ми на місці не стоїмо, спілкуємося з людьми. Адже наш продукт якісний і у нас є всі шанси вийти з ним на європейський ринок.
Європейці проявляють інтерес до равлика. Ми були в італійському Вероні в цьому році і там була дегустація. У вересні була виставка-фестиваль в Брюсселі. Європейці, спробувавши наш продукт з подивом дізнаються, що виробник – Україна.
Ось таким точковим методом ми відкриваємо для себе можливості, якими цікавляться. Після цього у нас залишаються контакти, і коли ми будемо готові, безумовно ми будемо з ними працювати.
Що ж стосується масового експорту, то його зараз немає, але на сьогоднішній день на нашу продукцію заявки є і наш потенціал – близько 7 тонн готової продукції, яку ми щомісяця готові відправляти на європейський ринок. Але крім ферми потрібно розвивати ще й цех по переробці, фонд заробітної плати, оподаткування, тарифи і т. ін. Це все сильно впливає і на швидкість розвитку. Хочеться своїми силами запустити виробництво і не бути нікому належним. Сьогодні все змінюється і вибудувати свою виробничу базу за стандартами ЄС – це дуже затратно.
«Спробувати нашу продукцію можна на різних фестивалях, таких як « Всі свои »,« Made in Ukraine », а також в мережах «Сільпо»,« Фора»,« Новус»
Равлик на нашому столі
Найбільш ходові позиції – класика по-бургундські: з сиром горгонзола, равлики по-дижонськи. Саме філе равлика в маринаді досить ходове, наприклад, доктора прописують пацієнтам білкову дієту, вміст білка в цьому м’ясі дуже високий. Люди запікають з сиром або варять овочеве рагу, або в салати, равлика півмісяцем ріжуть. Ми все розповідаємо людям, як це вживати в їжу.
Сьогодні порція равликів цілком доступна – приблизно 130-150 грн. У маркеті 180-225 грн за порцію за 12 штук. Так, за кілограм ціна не низька. Вартість нашого продукту в маркеті – 1200-1300 грн./кг. Справа в тому, що 100 г філе равликового прирівнюється до 600 гр. яловичини по своїй харчовій цінності. Воно засвоюється практично повністю.
Також ми створюємо авторські рецепти. Наприклад, почали просування «Равлика по-українськи». Соус по-українськи – це в’ялені томати, часник – то що ми любимо, то що нам прийнятно, злегка на наш борщ схоже.
Спробувати нашу продукцію можна на різних фестивалях, таких як «Всі.Свої», «Made in Ukraine», а також в мережах «Сільпо», «Фора», «Новус». Ми проводимо періодичні дегустації там.
Екологічно чиста продукція
Ферма в Узині у нас повністю сертифікована за стандартом «Еко», згідно з усіма документами. Побудована відповідно до найкращих європейських стандартів, за найостаннішими технологіями. Вона невелика, компактна, але сьогодні вона нам дозволяє вирощувати до 50 тонн продукції.
І все це при тому, що коли створювалася компанія «Еко Равлик» про еко мало хто взагалі говорив.
У нас в радіусі 50 км немає ні брудного виробництва, ні навіть високовольтної лінії. Грунт у нас чистий. У Вінницькому регіоні чисте повітря. І земля там – чорнозем в глибину до 1,8 метра. Звідси і береться приставка «еко». Тобто равлик зростає в екологічно чистому регіоні, в екологічно чистих умовах.
Сьогоднішній день
Те, що створено намагаємося утримати на досягнутих позиціях. Вивчаємо виробництво пресервів, консервів з м’яса равлика і ікри равлика. Шукаємо нові ринки збуту, ведемо переговори з іноземцями. Готуємо нормативну документацію, впроваджуємо систему «Хаб» HACCP. У моєму розумінні, в наш час, щоб стати сильніше, потрібно фундаментально навести порядок, бути в правовому полі і намагатися далі розвивати свою інфраструктуру і персонал, який тебе оточує.
Про майбутнє
У найближчих наших планах – популяризувати ферму для туристів. Працюємо зараз над цим з Вінницькою облдержадміністрацією та з Козятинською райдержадміністрацією. Для цього нами подані всі необхідні документи. І ми розраховуємо або на державну підтримку, або інвесторську на нормальних умовах.
При цьому ми готові навіть з вищезазначеного мною колишнього панського маєтку зробити готельно-ресторанний комплекс. Адже у нас дуже зручне розташування – до Вінниці 55 км, до Житомира 65 км і з траси до нас всього-на-всього близько 3 км добиратися. Тобто маємо зручну транспортну розв’язку, багато історичних місць, які можна відвідувати ще по ходу до нас. Хотілося б, щоб у нас була можливість залишитися постояльцям переночувати і побачити там людей, які будуть кататися на конях.
На здійснення цього проекту, вважаю, у нас піде близько 3-5 років.
Ярослава Коломієць,
Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook InstagramYoutube та Підписуйтесь!