Збільшили поголів’я: як розвивається ферма на Дніпропетровщині за кілька кілометрів від передової

Поголів’я Домашньої ферми «ОгОгО Кози-кози», яка розташована у селі Новохатське на Дніпропетровщині, за місяці війни не тільки не зменшилось, а й збільшилось – з 85 до 127 кіз. Власники господарства говорять, що на початку війни у їхніх кіз було дуже багато викиднів та передчасних пологів через страх перед звуками вибухів. Зараз же вони звикли, пише SEEDS.

Про це повідомляє Бізнес мережа сільських жінок України в Facebook.

Вдалині лунали вибухи (до лінії фронту кілька десятків кілометрів), а в хліві ферми з’являлося нове життя. Маленький білий цапик та чорна в плямах кізонька – 100% англо-нубійці. Коза Амаретта за 10 місяців вже так звикла до постійної канонади, що зовсім не реагує на звуки вибухів, і, як кожна мама, усіма думками зі своїми новонародженими козенятами.

«Якось я вже бігла від війни, тоді російські загарбники прийшли до мого рідного Донецька. У селі на кордоні трьох областей – Донецької, Запорізької та Дніпропетровської – у 2014-му створили козячу ферму, відтоді серйозно займаємося виведенням кіз української коротковухої породи. З 24 лютого до квітня вагались, переїжджати чи ні, але коли ЗСУ зупинили просування, вирішили таки залишитися вдома. Знаєте які у нас тут луги, тому і молоко, і сири чудової якості», – розповідає господиня ферми.

Віддані своїй справі Лариса та її сім’я 24/7, у будь-яку погоду та будь-який стан справ на фронті прибирають у хліві, запасаються сіном, пасуть, лікують, годують, доять кіз, готують сири, обробляють та відправляють замовлення своїм постійним покупцям. Поголів’я ферми за місяці війни не тільки не зменшилось, а й збільшилось – з 85 голів до 127 кіз!

Кози, розумні й кмітливі, примхливі й трохи істеричні, звикли жити в тиші місцевих луків біля закруту невеликої річки, де тільки жаби та цикади своїм розміреним співом оживляють місцевий спокій. Перші вибухи, звуки техніки викликали паніку, тварини здригалися, зажовували та запивали стрес у хліві. А навесні, коли почався повноцінний випас, при першому гуркоті кози, не чекаючи команди пастуха, прямували додому. Збивались у купу і летіли, наче хмара. Ні смак свіжих лугових трав, ні ранкове відчуття голоду не могли подолати почуття страху.

«Стільки викиднів, як у лютому-березні 2022 року, у наших кіз не було ніколи, а ще – передчасні пологи та смертність молодняку вище за норму. Так само, як і ми, кози зазнають стрес через війну, але з кожним днем звикають, пристосовуються. У серпні чую, як свистить, гуркочить, дивлюсь, а наші коротковухі пасуться, звикли», – каже Лариса.

Відсутність світла ферму не зачепила.

«Ми спочатку були налаштовані на ручне доїння і виготовлення сиру з парного молока відразу після доїння. Генератор вмикаємо тільки для того, щоб запустити насос свердловини та напоїти тварин. Зберігаєм сир в погребі. Постраждали від іншого: всі наші постачальники сіна залишилися на окупованій території», – розповідає жінка.

Лариса Гурова для годування тварин принципово не використовує концентратні суміші, тільки сіно, солому та фермерське зерно, у теплу пору року – вільний випас. Такий підхід практикують у Альпах, бо молоко бо молоко з раціону на основі трави та сіна має особливі якості, які надають сиру неповторного смаку.

«Наші пасовища мають унікальний склад лугових трав, що надає якості нашим сирам. Тому ми залишаємося і продовжуємо свою роботу, щоб врятувати цих тварин. При такій системі годування собівартість молока нижче, а показники жиру та білка в молоці залишаються високими, а для сирів то є головне», – зауважує пані Лариса.

До повномасштабного вторгнення на фермі працювало 4 штатні працівники та 2 сезонні. Основним джерелом доходу був продаж сиру та козенят. Спеціалісти домашньої ферми «ОгОгО Кози-кози» зібрали місцеві зразки коротковухих кіз і провели цілеспрямовану селекційну програму розведення, щоб сформувати породу.

«Наша праця принесла свої плоди, у 2017 році українську коротковуху козу офіційно внесли до національного класифікатора порід, і перші 10 кіз були зареєстровані саме з нашого господарства», – зазначає жінка.

Читайте також: Кози, яких врятували з ферми на Харківщині, народили козенят

У розпал сезону роботи багато: 30-40 дійних кіз, до 15 кг сиру на добу. Всі процеси на Ларисі та її синові: подоїти, сварити сир, розфасувати, обробити замовлення, відправити. Весь асортимент на сайті. До найближчого відділення Нової пошти 50 км. Сири Лариси Гурової гурмани добре знають, у ферми велика клієнтська база, тому замовлень завжди вдосталь.

«Зараз у нас почались окоти, з кормами важко, тому залишаємо під козами тільки кізоньок, а козликів вже даруємо. Так, віддаємо усіх, крім 100 % нубійців і декількох коротковухих, які залишаться як майбутні можливі плідники. Наші друзі, дякую їм, оголосили збір коштів на сіно в обмін на шматок козиного сиру після нашої перемоги. Ми тримаємо зв’язок з колегами, що опинились в окупації, знаємо, що багато кіз загинуло, розуміємо, що після перемоги буде потреба у відновленні ферм, ми готові допомогти. Як дивимося у майбутнє? З оптимізмом! Нас мотивують наші тварини і споживачі сирів. Після перемоги плануємо зберігати наші породи, збільшувати поголів’я, а також продовжувати виготовляти сири за традиційними рецептами! Всі українці захищають свої домівки, своє життя, свою ідентичність у боротьбі з окупантами, і думка про те, що ми не одні, дає нам сили йти далі», – додає пані Лариса.

SEEDS