Ольга Трофімцева: Всесвіт завжди підштовхує людину до нових можливостей – треба лише їх розгледіти
Вже декілька місяців Міністерством аграрної політики та продовольства України керує сучасна та енергійна агроледі Ольга Трофімцева. До цього пані Ольга займала посаду заступника Міністра з питань європейської інтеграції, де її сучасні підходи в управлінні процесами в галузі сприяли становленню високого авторитета у аграрній системі.
Сьогодні під її керівництвом не тільки щоквартально збільшуються обсяги експорту продукції АПК, але й змінюється система держпідтримки фермерів та напрямків розвитку агробізнесу тощо. До того ж нещодавно Ольга Трофімцева увійшла до ТОП-5 найвідповідальніших політиків України.
В ексклюзивному інтерв’ю SEEDS.org.ua Ольга Трофімцева розповідає власну історію шляху до успіху жінки в політиці та агробізнесі, говорить про протидію поняттю “скляної стелі”, ставлення до критики, і чому кожен день для неї – це маленьке життя. Ділимося з вами інформацією, що надихає.
Моє життя було тісно пов’язане з сільським господарством, адже батько колись займався фермерством
– Ольго Василівно, на початку нашої розмови, розкажіть, що саме свого часу надихнуло Вас розвиватися в агронапрямку?
– Насправді шлях в агросферу був для мене досить логічним кроком. Я селянська дитина – народилася в селі й там же провела свої перші роки життя. Мої батьки й до сьогодні живуть у маленькому містечку, де моє життя також було тісно пов’язане з сільським господарством, адже батько колись займався фермерством. Тому в цьому середовищі я себе сприймала досить органічно.
Перша моя дитяча мрія була стати ветеринарним лікарем. Це було пов’язано з тим, що я дуже любила коней й прагнула їх лікувати. Коли я вже стала дорослішою, то зрозуміла, що ветеринарія – це та ж сама медицина, а оскільки цю науку я не сприймала настільки наскільки це було потрібно, то я вирішила йти іншим шляхом у житті – пов’язаним з агротематикою.
Сьогодні, незважаючи на те, що це звучить дуже контраверсійно, я гадаю, що якщо б я не зайнялася свого часу темою агро, то напевно я була б творчою людиною. Адже мене завжди приваблювали якісь креативні напрямки. Але те, чим я займаюся сьогодні, мені дуже подобається.
“Коли ти дійсно починаєш шукати нові можливості, або людина внутрішньо налаштована на ці можливості, навіть якщо вони для неї є не до кінця зрозумілими, то всесвіт зазвичай підштовхує таку людину, відкриваючи віконця для нових можливостей”
– Певний час Ви навчалися та жили у Німеччині, чи була у Вас думка залишитися там? Чому повернулися в Україну?
– Німеччина була для мене дуже доброю школою життя. Тому що, коли я потрапила туди на стажування після університету у 2002 році, ситуація відрізнялась від сьогоднішньої. Річ в тім, що сьогодні Україна у багатьох сенсах стала ближчою до Європи.
Тоді ж ситуація була трохи іншою і відповідно, коли людина з України потрапляла до такої країни як Німеччина, то відчувалася уся ця різниця – в ментальності, в підходах до навчання у вишах, в формах комунікації. На початку для мене все це було серйозним емоційним імпульсом.
Спочатку я взагалі не планувала там залишатися надовго – через півроку по завершенню стажування я мала б повернутися до України. Але потім у мене з’явилася там можливість написати дисертацію і я вирішила залишитися на довше.
Чи була в мене думка залишитися у Німеччині назавжди? Чесно кажучи, напевно, була. Це було пов’язано з моєю сім’єю, донькою, адже коли живеш доситьтривалий час в іншій країні, то,відповідно, у людини формується певне соціальне коло – друзів, колег тощо. Всі ці соціальні зв’язки дуже важливі для будь-якої людини і вони в мене були вже у Німеччині. І в цьому сенсі мені було там досить комфортно і я могла спокійно працювати далі.
Займаючись написанням дисертації мені доводилося заробляти кошти на життя досить важко. Але здаватися – не в моїх правилах. І врешті решт я добилася певного соціального положення у Німеччині.
Але чому я вирішила повернутися?
Після Революції Гідності, читаючи новини про Україну у Німеччині, маю сказати, що вони мене чіпляли. Більш того, мене переслідувало якесь відчуття плато – це коли ти розумієш, що в іншій країні ти досяг певних вершин й напевно більшого вже не досягнеш, навіть незважаючи на добре знання мови, робочі контакти та визнання колег. Всі ці фактори у 2015 році зійшлися разом у моєму житті і я зрозуміла, що я відчуваю потребу у якихось змінах.
Тому я прийняла рішення щодо пошуку нової роботи. До речі, я завжди кажу, що коли ти дійсно починаєш шукати нові можливості, або людина внутрішньо налаштована на ці можливості, навіть якщо вони для неї є не до кінця зрозумілими, то всесвіт зазвичай підштовхує таку людину, відкриваючи віконця для нових можливостей. І завдання людини в такий момент їх розгледіти.
І ось саме в такий момент, шукаючи роботу в інтернеті, я знайшла позицію керівника проекту Німецького міністерства сільського господарства й продовольства в Україні.
Політика в Україні була суто чоловічою справою, але зараз ситуація змінюється
– Ви сказали, що є певна різниця у ставленні до статусу жінки в Німеччині і в Україні? В чому саме?
– У Німеччині жінки більш рівноправні з чоловіками в усіх сенсах. Це важко пояснити одним прикладом. Але наші дівчата дуже часто ображаються, коли німецькі хлопці пропонують їм піти до кафе як друзі. Наші дівчата завжди очікують що їх при цьому пригостять. Але у Німеччині не прийнято це. Там кожен платить за себе. І це розглядають у Німеччині як наслідки фінансової незалежності жінок.
Німецькі дівчата не поспішають одружуватися – вони вчаться, іздять по світу, роблять кар’єру, намагаючись знайти себе у бізнесі – тобто роблять все, щоб мати фінансову подушку безпеки. Я дуже добре пам’ятаю свої студентські часи у Німеччині, коли я потрапила на круглий стіл, організований, здається, Партією зелених. На ньому були й представники українського політикуму.
Цікаво було тоді послухати думку німців щодо гендерної рівності у українській політиці. Вони вважали, що жінок не було в нашій політиці через те, що у нас багато питань вирішується за принципом “баня-водка”. Таке в них існувало кліше щодо нашої дійсності і воно, погодьтеся, в чомусь відповідало дійсності.
У нас дійсно політика була суто чоловічою справою. Зараз ситуація змінюється – подивіться на склад нашого Уряду.
Успіх жінки ж у бізнесі багато в чому залежить від того, як вона себе буде представляти. Можливо вона буде одягнена у рожевий костюмчик та кеди, але буде фахівцем та зможе правильно позиціонувати себе.
– Але ж все одно існує усталене поняття, що агробізнес – це справа чоловіків. З огляду на це, як Ви вибудовуєте стосунки з чоловіками у професійному полі?
– Це дійсно так. І поки я була заступником Міністра з питань європейської інтеграції, це відчувалося не так сильно. Коли мене призначили на посаду виконуючої обов’язки Міністра, то тут мені таке довелося відчути. Дехто з моїх колег, коментуючи моє призначення тоді висловлювався досить скептично, адже аграрний бізнес вважається досить патріархальним, у нас завжди кажуть, що фермери, це носії усталених українських традицій, а тому їх дуже важко рухати до чогось нового.
Але з іншого боку я маю сказати, що певні зрушення вже відбулися і в цьому напрямку. Якщо ми подивимося на статистику, то з 33 тис. фермерських господарств України 12 тис керується жінками. Це понад третини і це дуже непогано.
Коли ми зустрічалися з представницями асоціації жінок-фермерів, то мене надихало спілкування з ними. Адже тільки так можна зрозуміти наскільки вони боліють за свою справу. Тому так, десь складно поки що жінці в агробізнесі чи агрополітиці, але з іншого боку, питання як вибудовувати стосунки з чоловіками, особисто в мене немає.
Адже я не розділяю фахівців на чоловіків та жінок взагалі. Для мене вони експерти, колеги і мені все одно як їх звуть – Олена чи, наприклад, Олег. Те ж саме стосується спілкування з колегами в Уряді чи у парламенті. Тому при прийнятті якихось кадрових рішень для мене ключовим є точно не гендерний аспект, а фаховість, принциповість. Саме від цього я відштовхуюся.
Успіх жінки ж у бізнесі багато в чому залежить від того, як вона себе буде представляти. Можливо вона буде одягнена у рожевий костюмчик та кеди, але буде фахівцем та зможе правильно позиціонувати себе.
Критика має бути конструктивною, якщо ж вона безпідставна та огульна – я не реагую на такі речі
– Багато жінок, які досягли якогось успіху у бізнесі, кажуть, що стикалися з поняттям “скляної стелі”. Чи стикалися з таким Ви та яку б лінію поведінки Ви б порадили для жінки, яка робить певні кроки у кар’єрі як професіонал, незалежно в якій галузі, для того щоб відповідати високому рівню керівника?
– Такий елемент як “скляна стеля” є скрізь. Якщо говорити про себе, то я її відчула ще у Німеччині. “Скляна стеля” для жінок існує у Європі у великих концернах, які є традиційними компаніями з дуже чіткою ієрархією. Чим вище ти йдеш там кар’єрними сходинками, то тим менше зустрічаєш там жінок.
Свого часу у Німеччині точилася дискусія про введення квот на керівні посади для жінок – такі квоти планували встановити на рівні не менше 25% від усього складу топ-менеджменту великих концернів. І ця дискусія була досить складна з точки зору публічного сприйняття.
Тому що усі побоювалися, як це відобразиться з точки зору професіоналізму управління – адже у разі введення квот їх противники говорили про те, що при призначенні на посаду жінки буде відігравати першочергову роль той факт, що людина – жінка, а не, перш за все, професіонал.
Тому “скляні стелі” є усюди. В українському суспільстві, на мій погляд, їх ще трошки більше, аніж у Європі, але за останні 10 років ситуація значно покращилася. Ми бачимо жінок у бізнесі, які досить успішно розвивають свою справу. Їх стає все більше у різних галузях.
Що стосується порад, то я вважаю, що в нас потрібно змінювати виховання дівчат навіть вже зі садочку та школи. І це виховання починається з дрібниць. Якщо моя донька хоче машинку чи піратський корабель, або купити якийсь хлопчачий одяг, то я їй його куплю. Потрібно, щоб наші дівчата усвідомлювали, що не залежно від гендерної приналежності вони можуть реалізувати себе не менш успішно у будь-якій галузі, аніж чоловіки.
– Щодо критики інших людей: як правильно її треба сприймати жінкам?
– Це напевно приходить з досвідом. Але загальна моя порада така: якщо ця критика є конструктивною та йде від людини, думка якої вам важлива, то однозначно до неї варто прислухатися та навіть просити про критику. Я сама робила так. І сьогодні кажу своїм колегам, що якщо ви бачите, що я роблю щось не так, то ви мені кажіть про це.
Так само я спокійно ставлюсь до критики з боку аграріїв чи профільних асоціацій, які іноді говорять про те, що наша команда зробила щось неправильно, натомість, вони можуть разом попрацювати з нами, щоб покращити ефективність того чи іншого напрямку. Але якщо критика безпідставна та огульна – я не реагую на такі речі.
Знов таки, треба правильно позиціонувати себе. Якщо ви впевнені у своєму професіоналізмі, то безпідставна критика, скоріш за все, не викличе у вас негативних емоцій.
Кожен день для мене – це як маленьке життя. І це дуже класно!
– З чого взагалі розпочинається день Ольги Трофімцевої?
– Кожного дня по-різному. Припустимо, вчора він розпочався о 04.30 ранку, адже мені потрібно було встигнути на ранковий літак зі Львова до Києва, адже о 10.00 у нас вже розпочалося засідання Кабміну.
Сьогодні в мене був майже ідеальний ранок, так як я його люблю – з ранковою пробіжкою, з легкого сніданку з донькою та кави. Це сприяє тому, що ти стаєш більш підготовленою до робочого дня. Я не можу сказати, що я фанатичний адепт здорового способу життя, але вважаю, що потрібно у будь-якому випадку знаходити час на фізичну активність. Це дуже впливає на самопочуття. Адже коли в моєму ідеальному ранковому розпорядку щось йде не так, то тоді вже й день йде аналогічно.
Всі ці моменти складаються з маленьких ритуалів. У когось це класна ранкова кава, в когось це медитація чи йога, прогулянка з собакою чи пробіжка. Все це має важливе значення, тому що формує маленькі острівки нашого комфорту. І навіть якщо у нас напружений день з купою стресових чи емоційних ситуацій такі маленькі ритуали надають нам змогу не загубитися.
Кожен день для мене – це як маленьке життя. І це дуже класно!
– Тобто жінкам те ж потрібно робити свої маленькі ритуали?
– Абсолютно. Мені навіть здається, що жінки до цього більш схильні. Зробити собі якусь маску чи манікюр – це відволікає від проблем.
– Ви часто пишете у Facebook слова підтримки жінкам. Чому саме Ви це робите?
– Це одна з форм моєї підтримки жінкам. Якщо б у мене було трішки більше часу, то я ходила до дівчат у школи, спілкувалася у неформальному становищі із студентками. Все це надихає та дає драйв. Ми маємо відчувати, що у жінок спектр відповідальності є надзвичайно широким. І потрібно цього не соромитися, а говорити відверто.
– А чи бувають у Вас такі ситуації, що раптом Вам хочеться кинути роботу і просто обійняти свою дитину?
– Звичайно, що бувають. Зараз у нас трішки менше закордонних відряджень, але роботи від того не стало менше, та вона вся тут, в Україні. І в цьому сенсі трохи легше. Але коли я працювала заступником міністра, то було досить важко але з точки зору поїздок. Це дуже важко не тільки фізично, адже закордонні поїздки – це не прогулянки, а й морально – адже це розлука з близькими та рідними людьми. І коли ти знаходишся на іншому кінці світу і тобі телефонують й кажуть, що твоя дитина раптово захворіла, то в цей момент потрібно знайти в собі якісь внутрішні ресурси, щоб ти продовжив професійно виконувати свої обов’язки.
Якщо перед Вами стоїть завдання прийняття важливе рішення у житті, то потрібно намагатися контролювати страхи.
– Якими б словами Ви могли б мотивувати жінок йти до мети і не здаватися?
– По-перше, щоб йти до якоїсь мети її потрібно мати. А по-друге: потрібно вірити в себе. Ніколи не потрібно приймати важливих рішень ані в роботі, ані в особистому житті, виходячи з власних страхів. Тобто, спочатку потрібно подивитися, чому такі страхи у вас є, чого ви саме боїтеся. І якщо перед Вами стоїть завдання прийняття важливе рішення у житті, то потрібно намагатися контролювати ці страхи.
Людська натура полягає в тому, що ми боїмося змін, боїмося чогось незнайомого і коли відкривається якесь віконце можливостей, треба прийняти важливе рішення, яке, можливо, змінить усе подальше життя.
Тому потрібно мати свою мету і ще раз повторюся – проживати кожен день, як маленьке життя.
Катерина Звєрєва, Корпорація медіа для агробізнесу SAPIENZA.MEDIA
Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook Instagram
Youtube та Підписуйтесь!