Сто п’ятдесят гектарів плодового саду компанії Gold Romi накрито протиградовою сіткою і обладнано якісною шпалерою. Таким технологічним розмахом комерційного саду в Україні може похвалитися не кожна компанія. На території Дністровського району Чернівецької області Gold Romi вирощує яблуні (94 га), груші (20 га), сливи (20 га) та черешню (10 га).
У господарстві є холодильна камера з технологією регульованого газового середовища (РГС), завдяки чому компанія поставляє продукцію своїм клієнтам цілий рік. Gold Romi контролює весь виробничий ланцюжок, починаючи з висаджування саджанців і закінчуючи постачанням готових фруктів.
Олександр Мигалатюк, заступник директора компанії, розповів виданню «Садівництво по-українськи» про те, як їм вдалося побудувати одну з найбільш технологічних садівничих компаній в країні, що сьогодні перешкоджає виробникам, щоб успішно продавати якісний товар, і чого вони очікують від ринку яблук у поточному сезоні.
— Пане Олександре, як ви почали займатися садівничим бізнесом?
— Наші з братом прадід і батько займалися садівництвом, хоча і не в таких масштабах. А ми почали в 2012 році. Спочатку садили сад на площі 15 га, під звичайною дерев’яною шпалерою, а саджанці привозили з Польщі. Ми досі збираємо з нього відмінний урожай. Він дав нам можливість розширюватися і вдосконалювати наш бізнес. З часом ми дедалі більше їздили Європою, зокрема побували в Італії та Нідерландах. Подивилися їхні сади й три роки тому вирішили робити те ж саме у нас: просто побачили, скільки вони збирають з одного гектара. Наприклад, італійці за певними сортами досягають 90 т/га. Запозичити такі технології й купити у них саджанці вже було справжньою заявкою на перемогу. І ми зараз бачимо, як працює те, що ми у них взяли. В Україні просто не було такого посадкового матеріалу. Перед садінням придбали шпалеру, троси, дріт і градобійну сітку в Італії. Спочатку встановили шпалеру, а потім замовляли саджанці. Їх, наприклад, італійці у своїх розплідниках готують півтора-два роки. У нас зараз під осіннє садіння таким же чином підготовлені 48 га землі з натягнутою шпалерою.
Сьогодні вже вирощуємо саджанці самі. Наш розплідник налічує 980 тис. дерев. Але підщепи й сорти в будь-якому разі привозимо з Італії або Нідерландів. Це підщепи М9 і сорти Гала і Голден, які мають великий попит, і ми експортуємо яблука цього сорту в Об’єднані Арабські Емірати. А загалом у нас є майже всі відомі в Україні сорти, починаючи з Фуджі й закінчуючи Муцу, груша — Конференція, Ноябрська. Посадковий матеріал для грушевого саду купували в Нідерландах. Вважається, що найкращі регіони для вирощування яблук в Україні — це Чернівецька та Закарпатська області. Хоча, звичайно, Вінницька й Тернопільська теж успішно займаються садівництвом. Наприклад, якби ми посадили Фуджі не у себе, а південніше, наприклад в Одеській області, то вони не набрали потрібну для них кольоровість.
заступник директора ФГ Gold Romi
— Яка схема садіння вашого саду?
— Яблуні та груші: 0,6 . 3,5 м. Хоча грушу і радять садити на 0,8 м між деревами, але ми не бачимо в цьому ризику — досить поставити на грушу додаткову крапельну трубку. Якщо на яблуню кидаємо одну трубку крапельного поливу, то на грушу — дві, з двох сторін дерева.
— Які кісточкові культури і яких сортів вирощуєте, з чим пов’язаний вибір?
— У нас слива і черешня. Персик був, але його позбулися — просто не хочемо з ним «гратися». Слива в основному сорту Стенлей. Черешня — Бігарро Бурлат та інші закордонні та вітчизняні сорти. Черешню посадили теж за європейськими технологіями. Якщо на яблуках у нас стоїть шпалера заввишки 4,8 м, то на черешні — 5,5 м. Її ми плануємо вирощувати під плівкою і під захисною сіткою. Усі свої культури вкрили сіткою на наступний рік після садіння нового саду. Купували її за власні оборотні кошти від уже плодоносного саду. До речі, сітка рятує наш сад не тільки від граду, але і від морозу. Вона додає навколо дерев плюс два-три градуси температури. Звичайно, покрити плівкою 10 га черешні — дуже дороге задоволення.
— І ви вже плануєте її купувати?
— Поки тільки у віддаленій перспективі. Ми вкладаємо в розвиток, коли нормально продаємо урожай. Але з огляду на нинішню ціну на яблуко, важко щось планувати. Ціни немає. Так що поки яблуко складаємо в холодильник.
— Як у вас організований полив і зберігання зібраного врожаю?
— Систему крапельного зрошення купували в Ізраїлі, а встановлювали своїми силами — у нас є досвідчений інженер. В господарстві обладнані водонакопичувальні басейни для зрошення загальним обсягом 60 тис. тонн. У нас також є холодильне обладнання фірми Bitzer із системою РГС, камера місткістю 2,5 тис. тонн. І будуємо нову холодильну камеру на 9,2 тис. тонн. Основний обсяг у холодильнику зараз зайнято. Туди ж піде велика частина врожаю слив, які розраховуємо протримати там місяць-півтора.
— Чи використовуєте якісь технології для збирання врожаю?
— Збираємо вручну. Є підйомні лафети, які виготовляли самі. Тобто економили на чому можна, щоб купити нагальніші речі, наприклад сітки. Є зварювальники, які роблять лафети не гірше фірмових польських.
— Як зараз проходить збирання врожаю яблук, яка складається врожайність?
— Поки щодо тоннажу складно сказати. Та й говорити наперед, до того, як все зібрали, будувати прогнози — погана прикмета. На сьогодні (15 вересня) зібрали близько 600 т. Залишається ще півтора місяця прибирання. Торік загалом зібрали понад 2,5 тис. тонн. Але цього року врожай однозначно буде більшим.
— Як поводилася цього сезону черешня?
— Вона у нас тільки два роки, як висаджена, тому на врожайності ми поки не акцентуємо уваги. Сливи зібрали 90 т, і прибирання вже закінчується. Але ми її поки що не продаємо — всю складаємо в холодильник в очікуванні кращої ціни. Сьогодні можемо віддати сливу хіба що за собівартістю, настільки низька ціна. І про причини говорити складно, але, думаю, що вона чисто комерційна.
Подібна гра на ринку зараз і з яблуками, і з іншими плодами. Ті, хто торгує — магазини, ринки — бажають заробити на товарі більше, ніж виробник, який цей товар виростив. У умовно кажучи, купити у вас сливу по 6 грн/кг, а продати по 18 грн/кг. Причому для вас 6 грн — це собівартість. Яблуко беруть у нас по 12 грн, а продають по 28 грн. Те ж саме я читав і про кавуни. Коли я бачу, що відбувається в Україні, просто сумно стає: людина не може повернути гроші, які вклала у свій продукт. Хоча рік на рік не доводиться, але й у нас було, коли ми по нулях виходили.
— Які цього сезону були проблеми зі шкідниками та хворобами?
— Сади практично не постраждали. Тому що пильно стежимо за погодною ситуацією — після кожного дощу обприскували, тому парші у нас не було. Працювали по захисту, як завжди: використовували фунгіциди Делан, Манзат, Мерпан. Купуємо ЗЗР у компаній «Ерідон», FiloCal.
— Погодні умови цієї весни, початку літа як позначилися на споживанні ЗЗР?
— Ми просто більше обробляли сад фунгіцидами, тому що було більше дощів у порівнянні з минулим роком. Тому собівартість нашого продукту була цього року дещо вища.
— Як йшли справи із запиленням?
— Ми просто привозили бджіл і розставляли вулики по садах. Через холод бджола далеко не летіла. Ще пару років тому бджіл не возили.
— З якою найбільшою проблемою стикалися за весь час садівничого бізнесу?
— Проблема завжди була і є одна — брак коштів (посміхається). Про інші навіть не хочу говорити — вони просто нікому не цікаві. Скажу лише одне: тільки б не заважали. Нам вистачає того, що є непереборна проблема, — непередбачувані погодні умови останніх років.
— А що б ви порадили тим, хто поки не має комерційного успіху?
— Треба починати з маленького і виходити на велике. Ми теж починали з 7 га. Взагалі краще мати 5 га, але обладнаних як треба, ніж 25 га, які поб’є град.
— Яка тема у сфері технології інтенсивних садів для вас найбільш важлива?
— Все, що було важливо для нас, ми вже вивчили й утілили в Україні. Я не впевнений, що таких садів багато в нашій державі. Нам дуже допомагають іноземці. Є заводи, які надали нам безвідсоткові кредити на обладнання, — шпалеру, сітку, холодильні установки. Це, по суті, розстрочка на 2–3 роки. В Україні таких умов просто не знайти. А з іноземцями, якщо вони тебе добре знають, проблем не виникає.
— Скільки плодових відправляєте на експорт?
— Приблизно 50 на 50 продукції йде на зовнішні ринки і на внутрішній. Близько 300–400 т з 2,5 тис. тонн того року ми відправили в ОАЕ. Відправляємо також товар у Грецію, африканські країни. Експортуємо яблука через компанію USP. Поки контракти на конкретні обсяги не укладали, тому що зазвичай робимо це вже за фактом зібраного врожаю.
— Які вимоги до вашого товару з боку експортерів?
— Головне, що вони вимагають, щоб на плодах не було «пальців», щоб у них була потрібна щільність і вага яблука 135–180 г.
— Яку ринкову ситуацію очікуєте цієї осені-взимку?
— Поки що ціни немає. Те, за що люди зараз продають, нам у собівартість вийшло. Так що майже все йде в холодильник. Урожаєм минулого року торгували навіть цього літа. Зараз почали продавати на внутрішній ринок — у внутрішні мережі «Таврія», «Копійка». Цього року в Україні непоганий урожай яблук, так що і пізніше хорошої ціни не буде.
— Що треба робити, аби ефективно покращувати якість вирощування, збирання, пакування, зберігання врожаю? Що для цього робите ви?
— Головна умова для якості, якщо не брати до уваги добрі та прогнозовані погодні умови, — це ставлення людей до роботи. Якість страждає насамперед від низького професіоналізму. Хороші працівники, які вміють поводитися із садом, зараз їдуть до Європи на більш високі зарплати. А про те, щоб автоматизувати збирання, ми поки можемо тільки мріяти.
Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook InstagramYoutube та Підписуйтесь!