Не кожен українець пам’ятає про маловідому сторінку знищення України – примусовому масовому вирубуванню плодових дерев. Письменниця Зоя Жук (Зоряна Живка) на сторінці у Facebook розповіла про геноцид українського народу через історії своєї сімʼї, пише SEEDS.
«Ви про це знали? Одна з тих страшних речей, якими ламали українців за часів совєтів – то був податок на дерева (і кущі) та масова примусова вирубка садів.
Їх було кілька: 1929го, 1939го, 1948го і останній 1953го, буквально перед самою смертю Сталіна.
В деяких селах люди самі вирубували дерева і кущі, бо не мали чим платити (за несплату карали). В інших – це робили показово бригади “буксірів” і червоноармійців», – пише Зоя Жук.
Скасували податок в 1954 році. Те, який вплив мав цей аспект геноциду на українську культуру – важко оцінити.
«Було знищено десятки старовинних сортів яблук, груш, слив, жерделів і морелів (старі різновиди абрикос), смородини, вишень, черешень, малини, суниці, бросквини (старовинна назва персиків).
От ви куштували коли-небуть дулі? Не ті, що з маком, а я маю на увазі різновид дрібних ранніх літніх груш, дуже запашних і солодких, він був поширений на території Речі Посполитої із 16 ст. (і аж до 19 ст. не мав конкурентів).
Деякі культури – чишкун, айва, старовинні сорти горіхів, вишнево-черешневі гібриди, персики – просто зникли, часом навіть назви не лишилося. Мені здавалося, що фізаліс – це нова культура. А виявляється, його масово вирощували в кін. 19 ст. і називали ліхтарником», – продовжує письменниця.
Разом із зникненням багатьох культур зникли рецепти солодощів і домашніх наливок. І навіть слова деякі зникли.
«От ви знали, що первісно означало слово “смаколик”? На Фастівщині, в районі с. Яхнів і с. Мала Половецька ще з царських часів – від скасування кріпацтва і до першого податку на садки, тобто майже три покоління – селяни вирощували на продаж для Києва масово фрукти і ягоди. Кожна сім’я мала свою спеціалізацію – смородина, малина, аґрус, або яблука, або вишні.
А “смаколик” – це цукати, виготовлені за принципом сухого київського варення», – нагадує Зоя Жук.
Коли податок на садок скасували, дід письменниці, Петро Сікачина, заповзявся посадити садок. Це була його стрижнева мрія, життєва опора. Того ж року селянам-колгоспникам дозволили мати більші присадибні ділянки. Загалом тоді по селу було висаджено багато дерев – лісосмуги між полями, стримуючі балки по ярах, ялини, верби, осокори, тополі, дуби. Це по суті врятувало село й поля довкола нього. Інакше б прийшли суховії.
Читайте також: Українцям можуть повернути право на безоплатну приватизацію землі
«Щоб змогти посадити садок із яблунь і груш – всі дерева дід сам щепив – він обійшов усі довколишні села в пошуках живців. Бо плодових дерев, що вціліли – були одиниці. Йому вдалося роздобути: донешту, антонівку, семеренку, пепенку, шафран, папіровку, джонатан, сніжний кальвіль і ще якесь дрібне раннє солодке яблуко (за моєї пам’яті в нас його ніхто, крім корови, не їв, на Вінничині це – “канхветка”).
Крім того, 4 сорти груш. Сливи і вишні росли дикі. 4 сортові сливи посаджені були вже в кінці 1960-х. Найважче було відновити популяцію абрикос і горіхів – дідові молодші брати, які пішли у військові, надсилали дідові кісточки з Кавказу.
Ще одну морелю місцеву дід нашукав у лісосмузі. Смородина в нас росла дика – велетенські кущі в півтора людські зрости, з дрібними кислими ягодами, дуже пахучими. Порічки й малина з’явилися пізніше», – згадує Зоя Жук.
До дерев ставилися з благоговінням. Зрубати їх вважали за гріх. Селяни оплакували кожне вимерзле чи поламане бурею дерево. Кожне весняне саджання бул о у ті часи як свято.
«Вікіпедія пише, що відновити шкоду завдану цими сталінськими указами і втамувати “фруктовий голод” вдалося в 1969 р. Як на мене, відновити шкоду не вдалося ніколи – втрачені сорти й культивари, природні гібриди. Вони втрачені навіки. Зупинка селекції та розвитку на три десятиліття – це втрачений час.
А головне, що зцілить душевний біль тих, хто пам’ятав з дитинства, як поторочі в чорному з червоними зірками вирубували щойнорозквітлі садки? Такі рани зціляє тільки Бог. Такі гріхи прощає тільки Бог. Наш обов’язок – пам’ятати», – наголошує письменниця.
Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook Instagram
Youtube та Підписуйтесь!