Геннадій Руденко: “Майбутнє – це тандем рекреаційного бізнесу з повноцінною інфраструктурою для проживання”
Україна, Київська область, Фіш-парк Забір’я. Територія каскаду озер 400 га. У планах розвитку – синергія агро з наукою та технологіями. Після розмови з Геннадієм Руденком, власником Фіш-парку Забір’я, по-іншому дивишся на звичні речі. Деталі – у нашому матеріалі “Вони годують Україну”.
Партнери нашої рубрики «Родинна справа» – щорічна виставка АГРО.
***
Роздивляючись пейзаж за вікном, – високі хвойні дерева, рівна дорога, чисте небо і такі насичені кольори, ніби не за декілька кілометрів від Києва від’їхала, а потрапила десь на курорт, – ще більше стверджувалась у своєму рішенні – добре, що поїхала.
Вірно ж мудрі люди кажуть, що суть єдина, а оцінка вже залежить від людини: добре чи зле. Ще декілька хвилин тому я планувала звернути з дороги, адже з самого ранку все пішло шкереберть. Мій запланований транспорт відмінився, на місцеву маршрутку я запізнилась на три хвилини, а наступний рейс мав бути лише за три години. Варіант був –повертати назад. Аби не приймати рішення згаряча, я зайшла у кав’ярню… І ось тепер, сидячи у авто і спостерігаючи за пейзажем, я розуміла, що прийняла саме «своє» рішення, бо з кожною сотнею метрів мені ставало все радісніше.
Від роздумів мене відволікло те, що авто пригальмувало і водій запитав:
Може, я вас почекаю, адже вам звідси треба буде якось вибратись назад?
Я замислилась на декілька секунд, прикинула, що і як. Вийшла з авто. Відпустила водія.
Пару ковтків повітря – і я наче сп’яніла. Озирнулась довкола: неймовірний пейзаж. Ліворуч – дві, оточені лісом водойми, які розділяє “коса”, – як на морі. Альтанки, в яких можна з дружньою компанією скуштувати рибу, що спіймав в озері. Праворуч ресторан.
Щоближче я підходила до озера, тим більше вражав краєвид. Біля альтанок сиділи рибалки. П’ятниця, будній день.
– Яка краса. А багато взагалі людей приїжджає порибалити сюди? – запитала, підійшовши до охоронця, що спостерігав за озером.
– Дивлячись коли. Так, природа тут неймовірна.
Декілька фото – і я продовжила знайомство з фіш-парком у ресторані. Закортіло випити кави, відчути себе героїнею саме того французького кіно. Тільки з нашим, місцевим колоритом: замість круасанів – сирники, а за вікном – не Ейфелева вежа та романтичні вулички, а неймовірна природа та запах лісу, коли п’янієш не від французького вина, а від чистоти повітря.
Задзвонив телефон. На екрані ім’я: Геннадій Борисович. Власник Фіш-парку попередив, що мене зараз набере керуючий. Через хвилин п’ятнадцять – двадцять мені мали показати всю територію, анаразі у мене був час роздивитися довкола.
Попередньо я дізналася, що тут є стайня. Спитала у охорони, в який бік прямувати. Через кілька кроків мою увагу привернули слова:
Давай, красеню, виходь.
Я повернула голову у той бік, звідки лунали ці слова. Зі стайні вийшов Він. Звернення “красень” йому личило. Вороного окрасу, стрункий, з високо піднятою головою, граціозний. Так і завмерла, роздивляючись коня.
Ліворуч пролунало іржання: за огорожею кроків за двадцять стояв кінь. До нього підійшов ще один. До тварин наблизились двоє дівчат років по шість. Вони вільно ходили біля коней, гладили їх, годували травою. Ті ж, в свою чергу, залюбки підставляли шиї, щоб їх почухали.
– Я Віка, – відгукнулася сміливіша дівчинка. Розповіла, що її мама працює тут, а вона допомагає.
Зробивши пару «селфі» з моєю новою знайомою та кіньми, я попрямувала назад до ресторану.
Каву я вже куштувала. Захотілось чогось особливого – рекомендацію я попросила у офіціанта.
Квас з бузини, – відповіли мені.
Бузина у мене асоціюється з дитинством: цього добра у бабусі довкола хати росло багато. Та я навіть гадки не мала, що з неї можна робити щось їстівне. Цікавість перемогла і я погодилась на пропозицію.
Замовлення не змусило довго чекати, а очікувана мною червона рідина насправді виявилася світлим напівпрозорим напоєм, немов у воду додали краплю молока. В моїй душі прокинувся сомельє: відсьорбнувши трохи, я затримала рідину у роті. Морально була готова до того, що квас мені не сподобається, однак була вражена: смак неймовірний!
Саме у цей час до мене приєднався Андрій – керуючий. Ми розговорились.
Секрет успіху будь-якої справи – це люди. Мені було цікаво почути думку Андрія з приводу мотивації співробітників та, взагалі, взаємодії, адже він вже більше 15 років керує Фіш-парком, тож має певні спостереження. Захоплення своєю справою, особиста зацікавленість у результаті, бажання бути частиною великого – більш, ніж просто відсиджування на роботі з 9 до 6.
Потім ми відправились на огляд території Фіш-парку. Спочатку відвідали пляж, потім органічну ферму. А вже у Києві я зустрілась з Геннадієм.
Інвестор – це невдалий спекулянт. У нас інвестори – це люди, які не змогли в короткий час зробити якийсь проект і перетворилися на стратегів.
Я одразу поставлю питання, яке у мене виникло ще в Забір’ї. 400 га території – і все так компактно і продумано. Але чому саме ви звернули увагу на це місце?
З практичної точки зору. Колись ми купували ділянки землі для будівництва котеджного містечка, а поряд з масивом, який нас зацікавив, були озера. У ті часи багато забудовників мали досвід, коли неблагочестиві сусіди засипали довколишні водойми, аби згодом ділянки легалізувати і продати. Звісна річ, все це відображалося на самій території, рекреації. Тож я просто вирішив перестрахуватись. Дізнався, що власниками озер, що входили до складу колишнього рибгоспу, на той час були мої знайомі, портфельні інвестори. У них я і викупив ці озера.
Існує жарт: інвестор – це невдалий спекулянт. Особливо в Україні така тенденція надто помітна. У нас інвестори – це люди, які не змогли в короткий час зробити якийсь проект і перетворилися на стратегів. Проект продається лише тоді, коли він завершений, цікавий, вже «вилизаний» і генерує якісь гроші.
Моя інвестиція в Забір’я – визнаю, спочатку була вдалою спекуляцією. Лише через деякий час я, так би мовити, “приріс” душею до цього місця і почав з розглядати його як інвест-проект, який має перспективу, якщо займатися ним серйозно.
На першому етапі, повторюю, це було бажання побути в ньому рік-два-три й перепродати. Та на цей час я тут вже 15 років. Активно почав займатися ним років п’ять назад. Відверто кажучі, Забір’я не був тим проектом, про який я мріяв з дитинства, але пізніше я у нього закохався.
У бізнесменів є своя ротація, навіть за віком
Коли, на якому етапі ви відчули, що закохані у проект?
Зрозумів років 5-6 тому. Час, коли мене цікавило лише спекулювати, не минув, але це вже не так захоплює. У бізнесменів є своя ротація, навіть за віком. У певний час приходить розуміння, що активним біганням “купи-продай” повинні займатися молодші хлопці. Адже всі ці спекуляції все одно задля до того, щоб накопичити капітал і купити щось більш консервативне, стабільне. Коли відкривається ця істина, вже по-іншому сприймаєш свої дії. Власне у той момент я усвідомив, що придбав саме це, консервативне – алмаз, який лишилось огранувати.
У нашій розмові, ви сказали, що Забір’я не було вашою мрією з дитинства. А чи пам’ятаєте, про що саме мріяли?
Я родом з Полтавщини. Колись мене цікавив нафтогазовий сектор, тому що це моя Батьківщина. Наразі я є власником готельно-ресторанного комплексу в Миргороді, акціонером курорту. Взагалі мені цікава рекреаційна діяльність на Батьківщині. Я завжди хотів, щоб якомога більше туристів та інвесторів дізнались про ці місця. Але зараз я фактично перебуваю у Києві більшу частину часу, а в Забір’ї медитую.
Майбутнє – це тандем рекреаційного бізнесу з повноцінною інфраструктурою для проживання
Які стратегічні плани стосовно Забір’я?
Я не бачу цю територію як окремий заклад, чи окреме місце. Скоріш – курорт, а-ля Миргород чи Буковель. Ще в дореволюційні, царські, часи навколо Києва завжди були місця релаксу: Вишгород, напрямок Ірпеня, Боярки. Тому я думаю, що майбутнє – це тандем рекреаційного бізнесу з повноцінною інфраструктурою для проживання. Київ залишається під боком – сюди зручно приїжджати й витрачати час і гроші, працювати, розважатися, влаштовувати зустрічі.
Зараз на ринку є певна мода на органіку, поєднання інноваційних технологій з традиційним аграрним сектором. Зручне розташування Забір’я поряд з мегаполісом дає суттєві перспективи тієї ж логістики. Моє бачення того, що ми впроваджуємо вже зараз – це поєднання аграрної класики з сучасними нововведеннями. У нас немає великих полів, але є певні невеличкі ділянки, яких нам цілком достатньо, аби щось виробляти. Такий собі рекреаційний кластер.
А біодинаміка?
Біодинаміка, органіка, етичне ведення бізнесу з вирощування і переробки сировини. Ми навчаємось у процесі і продовжуємо напрацьовувати саму концепцію.
Я розглядаю потенціал створення такого кластера, в якому будуть народжуватися цікаві проекти, пов’язані з аграрним сектором, переробкою, продажем, маркетингом
З того, що я бачила на території та чую від вас, я зрозуміла, що є певний закритий цикл: місце, де можна відпочити, порибалити, ферма, ресторан, не вистачає лише місць для ночівлі.
Так,і ми продовжуємо розвивати цей напрямок. Але ще я хочу створити достатню кількість функціональних приміщень. В перспективі – створення технопарків, в яких працювали б підприємці з різних напрямків. Такі приклади вже є – скажімо, UNIT.City, колишній мотоциклетний завод, який зараз перетворився на інноваційний парк, “заточений” під стартапи, корпорації, міжнародні компанії, бізнес-інкубатори.
У будь-якому випадку, навколо Києва і в подальшому народжуватимуться моделі, подібні до «Юнітсіті», тому я розглядаю потенціал створення такого кластера, в якому будуть народжуватися цікаві проекти, пов’язані з аграрним сектором, переробкою, продажем, маркетингом. Зараз всі питання ми закриваємо власноруч, але у майбутньому я хотів би, щоб у більшості проектів були якісні профільні власники. Наприклад, так як я зробив по стайні: долучився у міру можливостей, створивши пільгові умови для орендатора, і за нашою домовленістю вони мають організувати якісний сервіс. В ідеалі мені було б цікаво подібним чином підійти до всього на території: і ресторан, і готель. Я хочу бути девелопером, таким собі власником “бізнес-центру” з територією 400 га, в якому є різні напрямки. Наразі чіткого концепту в голові ще немає, але він “крутиться”. Гадаю, найближчим часом зможу презентувати. А поки проект не готовий, я не хочу його сильно рекламувати.
Наскільки я зрозуміла з ваших слів, ви створюєте певний маркетплейс як то зробили свого часу Google чи Apple, але не віртуальний, а реальний.
Так, але я не порівнюю себе з такими гігантами. У нас своя дорога. Ми саму інвентаризацію землі проводимо вже 10 років і ще не закінчили – територія велика. Поряд населені пункти, не все так просто.
Стосовно села. Зараз є певний тренд – децентралізація. Коли поряд з ОТГ є такий туристичний комплекс як Фіш-парк Забір’я, це, мабуть, має позитивний вплив на розвиток самоЇ ОТГ?
Насправді, з ОТГ були певні непорозуміння. На мій погляд, об’єднуватись потрібно з тими, хто сильніший, у тому числі містами. У нашої ОТГ був вибір об’єднатися з містом Боярка, але не всі підтримали це рішення: окрема група людей мала красиву ідею об’єднати 4 населені пункти з перспективою, що вони будуть розвиватися, і частина населення була за те, щоб створити суто сільську ОТГ, об’єднавши декілька довколишніх сіл. Але в законі є такий пункт: «Об’єднання має бути фінансово спроможним». Об’єднання ж, яке планували вищезазначені люди, мало значний мінус у вигляді фінансової неспроможності. Я, взагалі, певний час знаходився осторонь цього процесу, поки мене не втягнули, а коли це сталося, висловив свою позицію за об’єднання з Бояркою. Процес ще не закінчився, йдуть судові справи. Чесно кажучи, радий, що об’єднання відбувається в рамках закону.
Розвивати рекреаційну та наукову діяльність
Чи вірно я розумію, об’єднання людей має бути навколо певної ідеї, задачі, мети?
Так. Ми пропонували розвивати рекреаційну та наукову діяльність. Створювати умови для синергії сучасних стартапів та класичної науки. В обговореннях з ОТГ саме цю модель було запропоновано взяти за основу. Та дивлячись на ту ситуацію, що у нас склалася, я не виключаю, що ми мало вели просвітницько-роз’яснювальної роботи. На певному етапі у провідників двох моделей об’єднання – навколо міста чи сіл – перестала відбуватися комунікація. Якщо Забір’я об’єднується з Бояркою, тільки за перший рік село має отримати додаткові 60 млн грн у місцевий бюджет. Погодьтесь, для села це значні кошти. Тобто, люди в Забір’ї не до кінця зрозуміли, що ОТГ – це інструмент, який дозволяє вести цивілізовані перемовини. Звісно, при добровільному об’єднанні.
Не зрозуміла, а за рахунок чого отримали б ці кошти?
Це об’єднання для Боярки вигідне тим, що частина податків залишається у них. Йдеться про більш ніж 100 млн грн. З цієї суми 60% – 60 млн грн вони були готові віддавати на Забір’я. Частина людей почули про цю можливість, інша – ні. Зараз ця справа у “підвішеному” стані. Еволюція – нелегкий і не завжди приємний процес.
Повертаючись до Фіш-парку Забір’я. Наскільки це прибутковий бізнес?
В Україні понад 60 000 водойм, озер, з яких в живому хорошому стані буквально 10-20%, решта ж – поступово заростає, в силу природних чинників. Води все менше і менше. Так, в цьому році ми спостерігаємо значні опади й високий рівень води, а попередні періоди були посушливі. Сьогодні, з урахуванням рівня браконьєрства, який сягає 40% від вирощування плюс кліматичні умови, риба апріорі – малодохідний бізнес.
В Україні дуже слабка законодавча база. Народ, особливо в Фейсбуці, часто “бавиться” дезинформацією
Чи саме ця математика і була причиною запуску паралельних напрямків у Фіш-парку?
Ми намагаємося страхувати себе. Наприклад, будівництвом закритих водойм, щоб у людей не було “спокуси”. Приведу декілька фактів, раз ви згадали про математику. В Україні дуже слабка законодавча база. Народ, особливо в «фейсбуці», часто бавиться дезинформацією, а саме поширює те, що в Україні дозволено ловити рибу на одну вудку чи на один гачок у будь-яких водоймах. Але забувають вказати: “крім об’єктів, на яких вирощується риба”. Із-за цього незнання на нашому підприємстві часто бувають конфлікти. Зокрема я вважаю, що змінить ситуацію в країні тільки перехід на платну рибалку, наприклад, якщо похід на Дніпро буде супроводжуватися купівлею квитка на вилов певного об’єму риби. Сьогодні так, на жаль, в країні не відбувається, існує безкоштовна риболовля, здається, до 3-х кг або 5-ти кг. Маса людей паразитує на цьому. Багатьом цікавіше піти наловити риби, ніж за 50 грн купити. А дехто цю виловлену рибу ще й на базар віднесе. Що таке 5 кг риби? Там де п’ять, там і вісім, і десять. Коли без дозволу вбиваєш тварину в лісі – браконьєр, а якщо без дозволу ловиш рибу, то нічого страшного. Але ж у чому різниця? Наприклад, в Німеччині ти не підеш на рибалку, якщо у тебе немає відповідного статусу рибака. Щоб його отримати, мусиш здати іспит. Якщо у тебе немає кількох речей: вудки, спеціального сачка, вагів, сантиметру, молоточку для умертвіння, рибалити не маєш права. Якщо ти зловив рибу меншого розміру, ніж дозволено, – маєш відпустити. При такому підході з’являється свідомий вибір – чи насправді людина хоче рибалити. А якщо порушив правила – плати штраф. Так само як з водійськими правами: хочеш водити авто – докажи свою здатність. Свідомий вибір.
Так, є певні задачі – над чим потрібно працювати, але я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє.
У чому полягає оптимізм?
Він заснований на тому, що вічно так тривати не може. Україна разюче відрізняється від багатьох країн світу у своєму відношенні до ресурсів. Особливо враховуючи її потенціал. Взяти ту ж рибу і безкоштовний, неконтрольований, вилов. Я навіть думаю про те, щоб провести глибинний аналіз: як впливає риболовля на економіку країни в цілому. Але все починається з права власності на водойму, на землю. Той же мораторій, який стримує розвиток. Якщо поглянути на сусідні країни, ту ж Німеччину, люди розуміють, що якщо немає забору – це ще не означає, що це нічиє. Як на мене, ідеологічно, необхідно провести просвітницьку діяльність, чи реформу. Тоді буде набагато легше йти.
А у вас є спеціальні люди, які займаються просвітницькою частиною?
Подібними речами потрібно займатись наполегливо, як політичним проектом. Ми повертаємось до нього час від часу, але не системно. Часу на все не вистачає.
Стосовно часу – для збільшення його у добі – потрібні люди, яким можна делегувати певні задачі. Цікаво, як ви вибираєте людей собі в команду?
Спонтанно.
А на які якості людини звертаєте увагу?
Жорстких критеріїв немає. Поки що більше працює інтуїція.
Ключове – це вірити в цю ідею, що ми можемо щось зробити.
А стосовно родичів – як з ними відбувається взаємодія?
Хтось більше задіяний, хтось менше. Проект Забір’я ще в стадії розвитку. Ключове – це вірити в цю ідею, що ми можемо щось зробити. Ще багато чого потрібно налаштовувати. Секрету по людям у мене немає – свої помилки трапляються.
Наприклад?
Наприклад, в силу економії, наймаєш людей, які теоретично (ще ж не перевіряв) багатофункціональні. Запускаєш у проект. Розраховуєш, що людина витягне все: і фінансову модель роботи, і контроль співробітників, і правильний розподіл ресурсів. Більшість – просто не здатні на таке, тому була вже маса прорахунків. Від чогось відмовлялись, закривали, щось по ходу коригували, змінювали. По своїй суті ми – стартап.
Мені здається, що з родичами працювати – це трохи інше ніж з людиною з вулиці.
Так. Особливо, якщо ти – художник, і твої родичі – теж. Є картини, які легко разом писати, але частіше у вас різне бачення одного й того ж. Виникають непорозуміння. Простіше вибудовується взаємодія, коли є паралельні проекти, за кожним з яких закріплений відповідний менеджер (або ж родич). Ми тоді перетинаємося при вирішенні глобальних питань, які стосуються Фіш-парку в цілому, а за напрямками, що закріплені за кожним, не навантажуємо операційною діяльністю один одного.
У світі зараз є тренд безвідходного споживання – поїдання субпродуктів і саме фермерських овочів – натуральних, без характерного “декору”
Якщо звузити родину до сім’ї: у справі задіяна дружина?
Дружина надихає на творчість. Саме вона запропонувала створити наші перші органічні грядки біля ресторану, на яких ми починали працювати разом. Трохи згодом я став до відбудови старої ферми, територія якої лишалася занедбаною багато років, а потім ми обидва заглибились в ідею створення біодинамічного господарства. У процесі вирощування органічних овочів Тетяна зацікавилася збором насіння старовинних сортів, і вже зараз її колекція насіння томатів сягає 30 реліктових сортів. Вона має чітку позицію щодо етичності ведення сільгоспбізнесу, метою якого є не тільки виробництво корисних продуктів харчування (перш за все, для своєї родини), але й збереження біорізноманіття, екологічність виробництва. Вона залюбки отримує нові знання у цій сфері і з задоволенням ділиться ними з нашими клієнтами, що час від часу відвідують ферму та ресторан.
У цьому році ми вирішили поставити на паузу вирощування овочів, встановлюємо теплиці. Ми активно співпрацюємо з магазином «Гудвайн»: вони просять не ґрунтові помідори, а вирощені у теплицях, які виглядають естетичніше. З цього приводу у нас з ними творча суперечка, бо ми вважаємо, що смачніші та якісніші, все ж таки, ґрунтові, але так, у них є певні недоліки – окрім того, що на вигляд вони не такі гарні, як звик бачити на полицях наш споживач, ще і врожай не такий стабільний, бо певним чином залежить від природних умов. Але, у світі зараз є тренд безвідходного споживання – поїдання субпродуктів і саме фермерських овочів – натуральних, без характерного “декору”. Є клієнт на різний товар. Мабуть, тому набирають популярність так звані фермерські кошики. Ми в них поки що не беремо участь, але у подальшому плануємо з кимось скооперуватись.
А діти зараз беруть участь у вашому бізнесі?
Придивляються. Вони не до кінця вірили, що ідея може «вирулити» у щось цінне. Набагато простіше бачити чужі проекти і говорити: ось бачиш, там у них добре все. Зараз вони почали більше придивлятись до бізнесу, дізнаватися, що, виявляється, їхні друзі, знайомікористуються нашими продуктами, до нас приїжджають. Їм стало цікаво. Зараз якраз етап, коли почався діалог з дітьми.
Катерина ДЬЯЧЕНКО, ВОНИ ГОДУЮТЬ УКРАЇНУ
Спеціально для SEEDs
Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook InstagramYoutube та Підписуйтесь!