Унікальний смак наддністрянських дикоросів першої в регіоні фамільної пасіки
Фамільна пасіка “Бджоляна” існує недовго – близько двох років, однак зараз на ній нараховується вже майже 100 вуликів. Кожен мед тут унікальний і проходить обов’язковий пилковий аналіз. Засновник “Бджоляни” Дмитро Музика розповів у інтерв’ю для SEEDS історію створення фамільної пасіки.
– Фамільна пасіка. Не часто доводиться бачити таку назву – в чому фамільний секрет?
– Це бренд, який ми створили разом з дружиною і пасічником. Це не основний наш бізнес. Я власник компанії, яка займається розробкою інформаційних систем. Але, бджола, як то кажуть, “залетіла до серця”, я і освіту отримав бджолярську.
– Тобто, на пасіці доводиться бувати?
– Аякже!
– Весь ваш мед позиціонується як “колекція медів наддністрянських дикоросів”, чи є суттєва відмінність від звичайного меду?
– В нашій місцевості переважають дикороси – це квіти, які ростуть у дикій місцевості і не оброблюються. Тому ми і позиціонуємо свій мед, як мед з дикоросів. Тому і назви наших медів саме такі: “Акація лісова” – мед збирається у лісі, під час цвітіння акації. Зазвичай саме акація переважає у такому медові. У нас є “Золото Полісся” – пізній мед з лугу, є липовий мед.
Кожну партію ми здаємо на пилковий аналіз, для того, щоб визначити, з яких рослин бджоли приносили мед. Можу вам сказати, що в один і той самий час, на одній і тій самій місцевості мед різний за своїм пилковим складом щороку. Відрізняється він і за смаком.
Мед – це продукт місцевості.
– Де ж знаходиться така чудова місцевість?
– Чернігівська область, Сосницький район – ті місця, де знімалась “Зачарована Десна” Довженко. Там і музей його є.
– Долею судилося розвивати туристичний напрямок. Не плануєте?
– Поки що ні. Можна зробити все: і туристичний напрямок розвивати, і апібудиночки облаштувати. Можливо з часом… Одразу всім займатись неможливо. Треба на чомусь спеціалізуватись. Ми поки що йдемо шляхом крафтого виробництва.
– Розумію, пасіка Ваша молода, однак, скільки в рік вдається зібрати меду?
– Близько 5 тон.
– Чи не було на вашій пасіці проблем через обробку сусідніх полів?
– Ні. Ми пішли офіційним шляхом.
До речі, коли я реєстрував паспорт пасіки, отримав номер посвідчення №1 – на весь район я перший, хто отримав таке посвідчення.
Зробили всі аналізи, отримали ветеринарний паспорт і щороку двічі на рік здаємо аналізи. Зареєструвалися у селищній раді, написали офіційного листа агровиробникам і тепер вони попереджають коли роблять потраву.
Вони по закону мають попереджати селищну раду, але селищна рада не знає хто в них пасічник, для того, щоб попередити вже їх. А так – є реєстрація. Якщо все зробити по закону, це нескладно і не дорого.
– Можливо мала кількість зареєстрованих в Україні пасічників залежить від самих людей, які хочуть реєструватися, або ж не хочуть?
– Напевно, що так. А можливо ще й бояться, що буде на них якесь податкове навантаження, але це непов’язані речі.
Людмила КАЛИТА SEEDS.org.ua
Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook InstagramYoutube та Підписуйтесь!