Родинна справа: Семен Свиридонович Антонець та його внук — Гліб Віталійович Лук’яненко
За будь-якою успішною справою, підприємством, корпорацією стоять люди. І зазвичай це люди, котрі сильні духом. Тому що їм хватило сил – втілити той образ у життя, котрий був лише їх фантазією. Навіть тоді, коли більшість йшли іншим шляхом, вони крок за кроком долали свою відстань.
Особливої уваги заслуговують люди, котрі будують родинну справу. Тому що це не просто – і відстоювати інтереси справи, людей що тобі довірились, партнерів, і підтримувати спокій, добробут, та лад у родині.
Ще восени хотілось відвідати повторно підприємство «Агроекологія». Впевненості у намірах додав перегляд фільму режисерки Колін Серо «Локальні підходи до глобальної шкоди». Саме справу цієї родини захотілось висвітлити у проекті «Вони годують Україну». Тому що є про що розповісти…
Семена Свиридоновича перший раз я побачила у полі. Влітку минулого року. А Гліба – у автобусі, випадково. Це було на днях органічного поля, що якраз проходили на ПП «Агроекологія». Мене акредитувала на цей захід мій партнер та співзасновниця по проекту «Вони годують Україну» – Катерина Звєрєва.
Але восени повторно не склалося потрапити. Можливо, так треба було. Але думка про не завершену справу висіла тягарем. І коли в закритій групі для агро-журналістів Олександр Журавель опублікував інформацію, що він їде наступного дня саме на це підприємство – зрозуміла – це можливість. Рішення приймалось за лічені секунди.
—-
П’ята година ранку. Починає сіріти. Місто залишилось позаду. Попереду триста кілометрів дороги. Маємо встигнути до дев’ятої години ранку.
Ранок — це саме та пора, коли відвідують думки про сенс життя. Про його швидкість. Коли споглядаєш за початком дня, прокиданням природи. Коли є бачення – що попереду ще цілий день… Запитуєш себе – що я маю зробити, щоб не прожити даремно?
Саша, товариш та керівник першого в Україні радіо для аграріїв – Агро ФМ, вправно веде авто. Я сиджу поряд, думаю про той самий сенс життя. У відповідний мрійливо-задумливий настрій мене вводять ще каплі дощу. Погода радує дощем – поки споглядаєш у вікно.
Мої роздуми відволік голос Олександра.
— О, дивись, там посаджана, — і він назвав культуру.
Все що я бачила – це чорну землю. Ніяких табличок що саме там має вирости — не було. Тим паче зрозуміти на швидкості що там – мені було взагалі незрозуміло як таке можливо, особливо якщо ще ні жодного росточка не з’явилось.
— Як ти це бачиш? – здивовано запитала я, вдивлюючись скрізь вікно на чорну землю.
— Ну так це ж видно! Он, зверни увагу на рядочки, на відстань між ними.— після цієї фрази я подивилась на Олександра. Посмішки не було. Він дивився перед собою й роз’яснював мені як садять ту чи іншу культуру. Яку відстань дотримуються.
Єдине чого мені хотілось тоді – попросити Сашу зупинитись. Взяти в руки лінійку й піти міряти відстань між рядочками.
Поки я вдивлялась у вікно – Саша розповідав про життя. Про таких людей як він кажуть – джерело життя.
— Дивись як Сула розлилась. Ох і підступна річка, — посміхнувся Саша.
— Але, красива, — відповіла я, роздивляючись неймовірні пейзажі. Раптом мій погляд привернув блакитний знак – «Великі Сорочинці». Назву я прочитала уголос , — Відразу Сорочинський Ярмарок згадується.
— Так і Диканька поряд, – підмітив Олександр, — Ось ці місця й надихнули Гоголя. Тут він творив свою казку.
Я згадала фільм «Вечора на хуторі поблизу Диканьки», черевички, вареники – й відчуття дитячого захвату. В Україні багато місць де можна знімати кіно. А ще більше – історій котрі варто показати. У польоті фантазії, відчула як авто зупинилось.
— Встигаємо, – Олександр дістав фотоапарат й вказав у сторону білого знаку – «Агроекологія». – Треба фото зробити. Все ж таки історію творимо.
Пофотографувашись, ми доїхали до необхідного місця. Залишалось декілька хвилин до початку семінару. Цього разу ПП «Агроекологія» проводило його для фермерів з Молдови. Це вже одинадцятий – зазначив потім Гліб Лук’яненко у презентаційному виступі. Директор підприємства, та онук Семена Свиридоновича Антонця, засновника ПП «Агроекологія».
40 років земля живе без хімікатів
– У 2018 виконується 40 років як ми не використовуємо хімічні засоби захисту рослин, а мінеральні – 30. Тільки органіка,– підкреслив Гліб, відкриваючи захід.
Я звернула увагу на гостей з Молдови. При цифрі – 40 років, вони завмерли. Я посміхнулась, й подумки відзначила: «Так, знайте наших».
Гліб заговорив про додану вартість, та взагалі про ринок продуктів:
— Достеменно ми не знаємо які харчі будуть найближчим часом. Взагалі футорологи пророкують – невеличкі круглі капсули, або ж пігулки, які замінять весь наш раціон. Але, форма -це вже похідна. Суть же – залишається та ж – чисті, безпечні та органічні продукти. Ось на чому слід фокусуватись.
Недарма кажуть, що якщо хочеш зрозуміти людину – зверни увагу на її цінності. Та що саме для неї має значення.
Цінності – це стовпи, завдячуючи котрим людина тримає рівновагу у всесвіті. Або ж підтримує всесвіт у рівновазі. Дивлячись з якої точки зору дивитись.
Є дещо більше ніж вигода тут і зараз – взаємовідносини
Ще один фактор котрий характеризує людину та її справжнє відношення до справи – чесність. Перш за все – перед собою. А також уміння бачити свої помилки, визнавати їх, та брати за них відповідальність.
– Ми довго вели зі швейцарцями переговори, — розповідає Гліб, — шляхом листування. З їхньої сторони ніхто до нас не приїздив, зерно не бачив і ми зразків не відправляли. Як доказ того що зерно у нас чисте без жуків – у нас був фітосанітарний сертифікат. І ось, вони погодились зробити перше замовлення на декілька тисяч євро. Контракт ми підписали по пошті. Відправили замовлення. Через деякий час – вони з нами зв’язались, мовляв –у зерні завились жуки. Звісна річ, ми могли просто сказати, що це не наша провина. Тим паче – є відповідне заключення експерта. Але, є дещо більше ніж вигода тут і зараз – взаємовідносини з людьми.
Сума збитків була для Агроекології – 2000 євро. Так, звісна річ, можна було сказати, що на момент відгрузки товару – зерно було без жуків. Другий варіант – просто забрати товар назад й повернути гроші. Але Гліб запропонував партнерам інший шлях. Знижку при наступному замовленні на 4000 євро. Через деякий час ці ж самі партнери купили товару вже на кількасот тисяч євро. Партнерство триває вже декілька років.
Хто ця людина, що за обгорткою продукції
— Люди хочуть знати, у кого вони купують, — продовжив ділитись принципами родинної справи Гліб, — хто ця людина, що за обгорткою продукції? Яка її історія? Які у неї цінності?
При згадуванні слова «цінності» я подивилась у зал. Гості з Молдови занотовували у своїх блокнотах слова одного з господарів ПП «Агроекологія».
Гліб представив агронома підприємства, котрий почав розповідати гостям про особливості органічного вирощування.
Я перевела погляд на Олександра Журавля. Він кивнув. Це був наш умовний знак – «час до справи».
Ми перейшли до іншої зали.
– Гліб, дивись, ми хочемо з тобою поговорити по декільком напрямкам, — пояснював Саша, — я для Агро ФМ хочу запитати про бізнесову складову та технологію. А Катя – родинна справа.
Олександр увімкнув диктофон. Ми представились, і поки Саша дискутував на обрану ним тематику – я спостерігала за Глібом. Спокійна мова, впевнена – відразу відчуваються не теоретичні знання, а практичні. Сильний досвід. Який був отриманий не одним роком практичного застосування.
Справа не у дипломах, а у відчутті
Гліб якраз розповідав Олександру, що у нього дві освіти МВА: одна – суто економічна, а друга – агрі МВА.
— Чому дві? – мені стало цікаво, що саме мотивувало Гліба.
— Справа не у дипломах, а у відчутті. В певний момент часу зрозумів, що не вистачає відчуття увімкненості роботи розуму на сильніші можливості. Необхідно було створити додаткові умови. Ними стали проходження МВА програм.
Почувши аргументацію Гліба, я посміхнулась. Тому що не всі люди готові відверто розповідати про свій той чи інший вибір. Особливо, про свідомий вибір, та те, що було мотивацією. Зазирнути глибоко у себе та побачити що тобою рухає у певний момент – це і, справді, крок сміливих. Слова, про «увімкненість» розуму та його більші можливості – прояснили певне ставлення Гліба до життя. А саме – постійну роботу над собою, та вдосконалення певних навиків. Те, що він не зупиняється у навчанні й розуміє, що ми вчимося все життя – це позиція сильних людей. Тобто, рух життя.
Ми усі зацікавлені у тому щоб наша справа працювала
— У народі існує певне прислів’я: двом господиням на одній кухні мало місця. Чи не шкодить родинним відносинам, те що ви разом задіяні у одній справі? – Зацікавила мене ще одна сторона родинної справи – те, що, зазвичай, за кулісами.
— Ні, а чому має шкодити? – З цікавістю запитав Гліб, — Наприклад якщо, говорити про мене й мою точку зору. Коли людина не може впоратись з тими задачами, котрі стоять перед нею, чи її зонами відповідальності – знаходиться більш компетентна людина. Якщо я буду бачити що з чимось не можу дати ладу – знайду людину котра вирішить це питання. Навіть, займе моє місце. Ми усі зацікавлені у тому щоб наша справа працювала.
— У вас є певні домовленості – хто за які зони відповідає?
— Так, наприклад, Семен Свиридонович – рослинництво, моя мама – тваринництво та частково фінанси. Я – управління. До речі, запитаю у Семена Свиридоновича чи зможе він приділити певний свій час та поспілкуватись з вами. Ви йому якраз і зможете задати ці питання, — Гліб набрав номер.
Не змушуй людину плавати, краще покажи море
Через годину я та Олександр Журавель вже їхали зі Семеном Свиридоновичем по полям ПП «Агроекологія». Водій вправно вів авто.
На зміну вранішньому дощу прийшло сонце – на небі не було ані хмаринки. Пейзаж вражав. Яскраві кольори радували не тільки око. Жовті, насичені зелені, білий сніжний цвіт дерев, блакитне небо. Справжня казка. Техніка працює в полі, час посівної. Безумовно, нам пощастило відвідати підприємство в саме цей час. Це один із самих хвилюючих моментів у житті – саме початок. Час коли сієш зерна, затамовуючи подих. Адже, розумієш, що це зерна нового життя.
— А як ви почали долучати Гліба до родинної справи? – поцікавилась я у Семена Свиридоновича, поки ми їхали.
— Поступово. Спочатку делегували Глібові якісь невеликі задачі. З часом збільшуючи його зону відповідальності на підприємстві. Чи знайомі ви з працями Авіцени? – задав зустрічне питання Семен Свиридонович, — У нього було висловлювання: «Не змушуй людину будувати корабель для плавання, краще покажи море».
Ця мудра відповідь мене надихнула. Вона була особлива. Глибока. Здавалось би, звична справа, коли людина звертається до мудрості інших філософів. Але я не так часто зустрічаю, коли людина звертаються не тільки до грецьких, але й до мудреців Сходу. Особливо, Авіцена, котрий був не тільки мислителем, а й лікарем.
Все йде природніми методами, працюємо вже так півстоліття
Ми проїхали мимо вантажного авто, в котре щось грузили.
— На Швейцарію зерно, — прокоментував Семен Свиридонович, ніби зрозумів про що я хотіла запитати.
Заїхали на склад. Водій зупинив авто. Семен Свиридонович відкрив вікно. До нас підійшов завскладом. Привіталися.
— Показую гостям господарство наше, — пояснив Семен Свиридонович, — Це вже яку машину грузите?
— Четверту.
— Чотири машини щодня? – поцікавилась я.
— Ні, в день у нас по шість.
— А склади чимось обробляєте? – запитав Олександр.
— Боже збав! Миємо, пилососимо паром під високим тиском. Все йде природніми методами, працюємо вже так півстоліття.
— Напевно, роботи круглий рік хватає? – поцікавився Саша.
— От душі! – сміючись відповів завскладу.
Поки Олександр задавав більш технічні питання по зберіганню, я спостерігала. За тим як йшла розмова. Адже сутність людини можна побачити по її діям. По тому як до неї відносяться інші люди. І які саме люди її оточують.
Відкритість та щирість у розмові – багато що пояснювала. Її можна досягнути коли люди працюють пліч опліч для досягнення спільної мети. Завдяки відкритості будуються сильні команди, не на рік і не на два.
Коли ти побачиш обстановку, господаря – ти побачиш його душу
— Розкажіть як на вас вийшла режисерка фільму «Локальні підходи до глобальної шкоди» Колін Серо? – запитала я, коли ми рушили далі.
— До нас приїхав француз, він перевірку робив на органіку. Походив по полю. Підходить до мене каже: «Можете завтра до літака вислати машину – забрати помічника міністра Франції?». Він приїхав з дружиною. Наступного року – привіз делегацію 63 чоловіки. Саме тоді сказав, що хочуть переймати досвід і щоб тут знімався фільм. Обрали мене почесним членом Академії наук. Але все рівно, багато хто не вірить що ми вже такий час нічого не вносимо в землю.
— Так аналізи покажуть! – відповів Олександр
— Аналізи – то технічна сторона питання. – Замислившись, відповів Семен Свиридонович, — Колись до нас приїжджав німець з дочкою. Я у них запитав: «Невже вам не шкода свого часу – їхати в іншу країну? Адже є інспектор котрий зробить аналізи». Тоді він мені відповів: «Коли ти побачиш обстановку, господаря — ти побачиш його душу».
Піднімаєш очі – й бачиш небо…
Ми заїхали на поле. Якраз працювали сівалки. Олександр попросив зупинитись, хотів, як він назвав «заглянути під сівалку» – у рядок.
— Сумуєш за полем? – запитала я. Згадуючи, що до Агро ФМ Саша займався господарством. Майже біля 1000 гектарів обробляв разом з родиною. Але потім вирішив відійти від справи.
— Професійна цікавість.
Я залишилась в авто, спостерігаючи, за Олександром. Пояснила Семену Свиридоновичу професійну зацікавленість Саши.
— Тепер зрозуміло.
— Земля аж пахне! Жива! – Захопливо сказав Олександр, сівши у авто. Очі у нього «палали» — це один із признаків, коли людина знаходить своє.
Ми поїхали далі оглядати поля, спілкуючись про філософське ставлення до родинної справи.
— Був такий філософ, фізик, священник — Флоренський. Цікавий мислитель. Я одну з його праць прочитав. «Стовп і утвердження істини». То велика праця. Він її завершує тим, що ніякої істини не дійшов, лише є ідея.., — проговорив Семен Свиридонович, коли ми їхали мимо церкви.
— У Флоренського є ще одна праця – «Іконостас». Там мова йде про прагнення людини дивитись у небо. Тому у цій церкві, що ви бачите праворуч – я й реалізував скляний купол. Заходиш у церкву, піднімаєш очі – й бачиш небо…
Мудрі люди кажуть: які б ми не були, з якими поглядами на життя –але всі під одним і тим самим небом ходимо. Я подивилась на церкву – можна що завгодно говорити, про ставлення своє до людей, до їх добробуту, але лише конкретні дії показують твою справжню суть. Коли людина створює для інших людей місця єднання та духовності – інші слова стають зайві.
Головне, щоб люди захотіли їсти здорову їжу – тоді все буде добре
Ми приїхали ще на одне поле. Поки Олександр перевіряв як посаджені рядки – за проханням Семена Свиридоновича, я думала.
— Дивіться, клюнуло! – Саша показав на долоні зернятка, які давали росточки.
Я про себе відмітила, що за день трохи навчуся професійної мови господарів землі. Бо слово «клюнуло» мені було відомим тільки по риболовлі – від старших братів.
— Семене Свиридоновичу, а є у вас певні принципи, котрим ви слідуєте у своїй родинній справі?
— Дванадцятирічним я рік був у наймах. А тоді весь час працював у колгоспі. В школу ходив і працював. Все моє життя проходило у якості державної людини. Завжди створював краще життя для людей. Головне, щоб люди захотіли їсти здорову їжу – тоді все буде добре.
Я згадала ті слова котрі почула від Семена Свиридоновича на початку нашої бесіди. Слова Авіцени, що варто показати людям море.
— Декілька років назад приймав у господарстві китайця – на скільки він мені сподобався. Сам він фінансист – представник великого банку. Він займається тим, що шукає чисту продукцію. Коли він поїхав з нами на поле – там у нас якраз кукурудзу змолотили – він побачив невеликий бур’янець, так він обнімав цю продукцію потім. Адже бур’ян – це знак того, що ніякими гербіцидами землю не обробляли.
Коли їдеш полем і бачиш всю цю красу природи, коли розумієш що тут вона дихає. І як казав Саша: «Земля пахне! Жива!». То завдяки таким господарям як ПП «Агроекологія», Україна може стати прикладом. І відразу сил діяти додається.
Кожному був даний ЛАД
Мене від роздумів відволік голос Семена Свиридоновича.
— Катя, а ви чули пісню про Козачку Катерину, — і він процитував декілька строк, — так от, повертаючись до родинної справи. Про її розвиток в Україні важко говорити. Ми зараз з вами проїжджаємо село – його вже майже не стало. І цим людям складно найти родину справу. Хіба ви будете виховувати дітей для того щоб вони тримали пару корів і 20 свиней?
— Ні
— А якщо як в Америці – 400 гектарів землі на родину? – запитав Олександр.
— Так в Америці й територія більша за Україну. Розумієте, у нас і господарів досить мало. В основному – всі в наймах. До інших країн їдуть на заробітки. От ви чули такий вислів як «сімейний підряд»?
Ми з Олександром уважно слухали міркування Семена Свиридоновича.
— За мою практику, — продовжив він, — ми вивчали досвід інших країн. І знайомились з досвідом Мексики. Там будували комплекс на дванадцять тисяч корів. Все було побудовано на тому щоб задіяти людей. Передбачені ферми починаючи від 150 корів до 300. Будиночок для фермера. І господар на певних умовах віддає господарювання фермеру. Кожному був даний ЛАД.
Слово «лад» зазвучало ехом у моїй свідомості. Адже воно має сильне значення. Більше ніж просто порядок.
Більше двох годин нашої розмови зі Семеном Свиридоновичем промайнули як одна мить. Ми якраз з Олександром встигли під кінець семінару – на виступ Гліба та підведення підсумків першого дня. А нам з Сашою Журавлем час було повертатись до Києва.
День, котрий ми провели разом з господарями ПП «Агроекологія» – закарбувався в пам’яті. Це день, коли ти віриш у силу людей, у командний дух, в те що зміни в державі можливі, якщо почати міняти світогляд людей, саджаючи сильні зерна змісту…
Катерина ДЬЯЧЕНКО,
Катерина ЗВЄРЄВА
фото: Олександр ЖУРАВЕЛЬ
Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook Instagram
Youtube та Підписуйтесь!